Metro Exodus

[h3][b]Найкраще Metro[/b][/h3] [i]Лише після проходження [b]Metro Exodus[/b] я зміг полюбити цю серію й повернутися до проходження перших двох частин гри. Це, нарешті, та станція, яка була мені потрібна.[/i] В першу чергу, мені подобається наявність відкритих рівнів. Тепер гра не така обмежена й коридорна, вона дає можливість досліджувати, навіть трохи віддає духом [b]S.T.A.L.K.E.R.[/b]. Я люблю просто шаритися по закинутих постапокаліптичних місцях, закриваючи знаки питання на мапі - це медитативно, дає відчуття свободи й можливість проникнутися світом. Але й коридорних локацій і рівнів тут цілком вистачає для балансу, тому тиняння у відкритому світі не встигає набриднути. Сама ідея вибратися з метро й уїхати в закат виявилася дуже вдалою. Це дає приємне відчуття пригод, змінюється ваша команда й пори року, росте потяг, кардинально відрізняються локації навколо, а кожна зупинка розповідає якусь окрему цікаву локальну історію. Таке відчуття, ніби береш участь у роуд-муві, в якому постійно трапляється щось нове. Також гра дуже атмосферна й імерсивна. Завжди можна почути якісь додаткові діалоги, дізнатися щось нове зі щоденників, касет чи просто з оточення. Зброю тепер треба чистити, щоб вона нормально працювала й не заклинила у відповідальний момент. Стрільба й балістика, до речі, теж приємні. Виглядає зброя дуже автентично, покращувати її на станку й бачити, як цей самопальний витвір мистецтва змінюється - завжди цікаво. А введення крафту й пошуку ресурсів додало елементи виживання й зробило гру ще більш імерсивною. До того ж, [b]Metro Exodus[/b] не боїться показувати темноту цього світу, його дорослість, напівзгнилі скелети, відрубані голови, і таке інше, що дає можливість ще сильніше повірити в цей світ і проникнутися його атмосферою. Ну й не менш важливо, що в грі дуже приємна графіка та гарно й детально зроблені декорації, які чудово передають дух близького й зрозумілого радянського сетингу. А доповнює це все гарний саунд-дизайн. Єдине, що може трохи псувати враження - це те, що атмосфера була б ще кращою, якби зміна часу доби відбувалася поступово, а не різко пересувала сонце й тіні. Ну а також десь на закутках мап іноді можна побачити халтуру, на кшталт каміння, що висить над землею.

100% 132 hours, Main story took like 95 hrs An amazing game to end the trilogy, I have some opinions bout it The greats This game sucked me in, it was so immersive, the map is a handrawn thing, the gas mask gets holes and you have to patch it, the inventory is a backpack and the world keeps running when I open it up, the attention to detail is immaculate here Game is beautiful and runs well ~70 fps low 1080p on my 780M, and jumps to almost 100 indoors Gunplay is satisfying and the new workbench mechanic is great as well. Loved the idea of turning a tiny revolver into a powerful sniper rifle Ranger hardcore is punishing as usual The maps are almost open world and huge, running around and exploring stuff is alot of fun I like that I get some downtime after finishing every chapter and HEARING NPCs yap, makes them feel like theyre real somehow. The characters although they doesnt have much time to interact with Artyom are nice and a much needed improvement from the last game Russian voice acting is really good The achievements are fair and not tedious, except for some achievements, most of them are not hard to get Really love the dynamic day/night cycle, and the drinking to heal mechanic at safe spots, really helped me out at Ranger Hardcore I like how guns get visually dirtier the more I run around in puddles and sand and oil patches. Really adds a layer of gameplay where I have to dodge the puddles and avoid splashing water everywhere The DLCs are amazing and totally worth it The mehs I think that the quality of the maps themselves kinda took a bit of a dip in quality as The Volga was really amazingly expansive, then to the Caspian it was just dessert, and then the Taiga is just really small and feels linear tbh. But they still are very high quality and immersive, its just that the Volga has set such a high bar that I think really overshadows the later maps. The linear maps are still great as usual tho. I kinda miss the old currency system in the Moscow metro of MGRs, I know that Artyom and the crew arent living in it anymore and the outside world doesnt have to use that type of currency but I just think that its such an original idea that really was leagues better than the typical scrap and chem combo. Movement is kinda floaty? When running around I dont notice it much but when I jump and then crouch I can just see Artyom float like a fairy across the ground. The fall damage is frustrating too. The English voice acting is better now but why do they speak fluent English with a heavy Russian accent, I know this is set in Russia but Id just wish they could speak their lines with a little less on the accent and maybe shove in it a few Russian lines like Pavel did in Last Light Hearing Sam and Tom speak English in the Russian voice version is kinda funny lol And the restriction on scrap and chemicals in Ranger Hardcore is bugging me, what do you mean i can only get 300 of each, I wanna hoard them all!!!!! I like the silent protagonist thing but I wish Artyom could speak to characters, he already speaks at the diary entries at the start of every chapter so idk why he wouldnt speak here. Theres a section in the Volga where (SPOILER !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!Stepan asks Artyom to convince the Colonel to let Astya and Nastya to the Aurora but he just ends up asking the Colonel himself because Artyom is silent guy!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!) I kinda like an MC that talks like Sam or Colonel Khlebninkob more as I can see who they are and how they interact with everyone around, like how Sam interacts with the captain and Tom or how the colonel with his son. I think that its one of the reasons why the Two Colonels DLC hits so hard in the feels. As to Artyom, I cant ever relate to him or put myself in his shoes as in the game hes ultra chad who pulled Russian baddie without talking and mows through the enemy frontline, hes just the ideal peak male while im js a chud I dont like to shoot doggies, why do they keep smelling me from ten trillion miles away. The bad I know iron mode is supposed to be hard but it cant be fair if i keep getting soft locked from climbing ladders in the Volga and the game keeps crashing at the Caspian two hours into the run. Really just bums me out Not really anything else bad here IN CONCLUSION Metro exodus is an amazing game and an amazing way to end a trilogy, now we wait for 2039 10/10

[h2] Коли навіть найпотужніша ППО не врятувала другу армію =) [/h2] https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3785640170 https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3785641039 https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3786891532 [h2]Пролог: [/h2] Залізобетонна стіна брехні У 2035 році Артем доводить, що Москва перебуває під штучною радіоблокадою. Військове керівництво Ганзи та Ордена роками приховувало, що світ за межами столиці вижив. Міфи про «закрите небо», непереможну систему ППО та загрозу іноземної окупації виявилися інструментом контролю, що тримав людей у підземному рабстві. Розкривши змову, Артем, його дружина Анна та загін «Спарта» під керівництвом полковника Мельника викрадають бронепотяг «Аврора» і прориваються на схід. [h2]Шлях «Аврори»: Крізь руїни та людську дикість [/h2] Весна на Волзі: Екіпаж стикається з релігійною сектою технофобів отця Силантія, яка поклоняється гігантському сому-мутанту. Діючи приховано та гуманно, Артем уникає кровопролиття. Завдяки цьому спартанець Князь залишається в строю, а до команди приєднуються механік Крест і медсестра Катя з донькою. Літо (Ямантау та Каспій): У бункері Ямантау спартанці знищують колишній «уряд», який перетворився на канібалів. Далі, у випаленій пустелі Каспію, Артем допомагає лідерці спротиву Гюль перемогти рабовласників-нафтовиків і добуває супутникові карти в павукових архівах. Дамір залишається в загоні. На Каспії Анна важко отруює легені токсичним газом. Осінь у Тайзі: На підході до долини аварійної ГЕС Артем потрапляє в полон до «Дітей Тайги» (Піратів та Піонерів). Дотримуючись канону мирного проходження, він без жертв перетинає ліси та перемагає гігантського ведмедя. Альоша повертається на потяг неушкодженим. Стан Анни стає критичним - потрібні експериментальні ліки з Новосибірська. [h2]Зима в Новосибірську: Жертва полковника [/h2] Новосибірськ виявляється абсолютно мертвим містом під метровими шарами крижаного снігу з екстремальним рівнем радіації. Жодні бункери та закриті системи не врятували населення - люди знищили один одного у громадянській війні за очисну «зеленку». Мельник і Артем спускаються в «Сліпе метро», де знаходять єдиного вцілілого хлопчика Кирила. Поки полковник вивчає карти евакуації, Артем самотужки пробивається крізь орди сліпих мутантів-телепатів до Інституту експериментальної медицини. Він знаходить ліки для Анни, але отримує смертельну дозу радіації. На зворотному шляху полковник Мельник забирає напівпритомного зятя і віддає йому останній радіопротектор, добровільно прирікаючи себе на смерть заради порятунку Артема. [h2] Канонічний фінал: Новий світанок на Байкалі [/h2] Артема доставляють на «Аврору» в стані коми. Для його виживання потрібне масове переливання крові. Оскільки протягом усієї подорожі Артем виявляв милосердя, його вірні товариші - Князь, Дамір та Альоша - залишилися в команді. Вони по черзі віддають свою кров, рятуючи командира. Артем виходить із коми, а ліки повністю зцілюють Анну. Екіпаж добирається до екологічно чистого берега озера Байкал, де з військовими почестями ховає полковника Мельника. Артем стає новим лідером Ордена «Спарти». Використовуючи знайдені карти чистих зон, спартанці засновують на Байкалі нове поселення. Історія завершується на оптимістичній ноті: «Аврора» готується повернутися до Москви, щоб назавжди зруйнувати стіну брехні та вивести решту людей із підземної пастки метро на свободу. [h2] Подяка за подарунок [/h2] Окрема, найщиріша та найтепліша подяка користувачеві під ніком Revan за цей просто неймовірний, щедрий та неоціненний подарунок! Друже, завдяки твоїй доброті та такій крутій підтримці я зміг особисто, з головою зануритися в цю приголомшливу атмосферу та на власні очі отримати колосальне, ні з чим не порівнянне задоволення, милуючись цим превосходним, неймовірно деталізованим, масштабним і водночас моторошно-прекрасним видом зруйнованої Росії. Ці безкрайні, дикі пейзажі за межами московського підземелля, естетика занедбаних міст, іржавіючі велетні колишньої військової техніки та дивовижна природа постапокаліпсису буквально заворожують погляд з перших хвилин подорожі. Ти подарував мені не просто гру, а справжній незабутній квиток на бронепотяг «Аврора», сповнений сильних емоцій, унікального геймплейного досвіду та годин неймовірного естетичного захоплення. Цей внесок у мою ігрову бібліотеку та ті враження, які я отримав під час проходження, залишаться в моїй пам'яті на дуже довгий час. Величезне тобі спасибі, Revan, ти справжній друг і зробив цей ігровий досвід по-справжньому особливим!

The world design is incredible: open areas, dynamic weather, day/night cycle. The train (Aurora) becomes your home, and that changes everything. It mixes linear story with open exploration perfectly. Graphics: Easily the best in the trilogy. Lighting, reflections, weather, and environments are next level. Some scenes look almost photorealistic, especially with ray tracing. Emotion & Characters: This is the strongest part. The crew feels like a real family you live with them, listen to conversations, sit with them. Dialogue feels natural, not forced. Artyom’s journey feels personal, not just survival. Verdict: The most complete Metro experience best graphics, best immersion, and best emotional connection. (9.5/10)🤍

Metro Exodus is a good sequel to Metro Last Light and Metro 2033. It has a good story and is very immersive. I really enjoyed playing it.

Metro Exodus is a masterclass in post-apocalyptic storytelling and immersive survival, successfully taking the franchise out of the claustrophobic underground tunnels and into a vast, irradiated Russian wilderness. By trading a strictly linear structure for large, meticulously crafted sandbox environments, it offers a refreshing sense of freedom without sacrificing the cinematic tension the series is known for. The dynamic weather, stunning seasonal shifts, and tangible survival mechanics—like manually wiping down your gas mask or crafting on the fly—make every encounter feel incredibly atmospheric. Coupled with deep weapon customization and a moving narrative about hope and human connection, it stands as the pinnacle of the Metro franchise. Key Highlights * The World Above: Moving away from the dark tunnels of Moscow, the game features expansive, semi-open sandbox maps that span four distinct seasons. * Immersive Survival: The minimalist heads-up display (HUD) keeps you grounded in the experience, requiring you to physically check your gear, manage scarce resources, and maintain your weapons so they don't jam in combat. * Deep Customization: A robust crafting system allows you to modify your weapons on the fly using your backpack, adapting your loadout for stealth or all-out combat as the situation demands. * The Aurora: Your journey takes place aboard a steam locomotive named the Aurora, which serves as a moving hub where you can interact with a well-developed cast of characters between missions.

My favorite experience out of the whole trilogy and one of my favorite games OAT, this game isn't just a game, it's a masterpiece that will easily weaken the hearts of even the strongest people. When I started this game, I knew from that damn title sequence it was going to break my heart, and oh boy, did it make me consider a lot of life decisions I have taken. You start the game with a somewhat hopeful ending, then that hope gets pulled from you with every passing moment. You could be like, OH THIS IS GOOD THIS IS PERFECT FOR THE CREW, then you get hit with a tragedy that you didn't see coming. It's an emotional rollercoaster, and it takes you by surprise. This game takes all of the good aspects we loved in the prequels and multiplies them by 10, and then adds an extremely emotionally traumatizing masterpiece of a story on top. The gameplay loop is extremely satisfying, getting the good (canon) ending in this game is way easier than the prequels, which is something wonderful, even though both endings are extremely heartbreaking. The bad ending could actually give you temporary depression from how sad it is. Thank you Anna, Miller, Demir, Alyosha, Duke, Katya, Yermak, Idiot, Sam, Nastya, and Klim for never losing faith in Artyom. If not us, then who?

米勒上校……斯巴达军团的创始人和永远的指挥官。我成为了您的女婿，但从来没有勇气叫您一声父亲…… 我那缥缈的梦想将您拖入这最糟糕的冒险……伏尔加河的早春、里海的酷夏、针叶林的深秋、新西伯利亚的严冬……自您所惦念的莫斯科离去的每一天，不知您怀揣着怎样的心情…… 我会永远记得在死城……那最后的针，那最后的，生的希望……以及您第一次也是最后一次，称呼我为您的孩子…… 我会永远记得那个雪夜，身前满是黑暗，唯有远方的月光，指引着我不断向前……身边的您仿佛睡去，我拼尽全力握住方向盘，只想快一点，再快一点…… 米勒上校……我的长官，我的父亲……如今我拥有了勇气，却再没机会唤您一声“父亲”；贝加尔湖畔的山丘，那个我们梦中的地方……希望您的灵魂在那里得到安息 我们的孩子会在艳阳蓝天下出生，在家人的陪伴下长大；并如同我们军团中每一位，固执而又忠诚，勇敢而又善良，像我一样，像您一样……

I first played Metro Exodus years ago when I couldn't afford games and had to sail the high seas. After finally building a proper PC, this was one of the games I made sure to buy on Steam because honestly, the developers earned it. What immediately stood out to me was how immersive everything feels. A lot of games throw the word "immersive" around, but Metro Exodus actually earns it. The map is a physical object instead of some magical UI screen, your inventory is literally a backpack that you pull out while the world keeps moving around you, your gas mask can crack and force you to patch it up mid-fight, and your weapons gradually get dirtier depending on where you've been crawling around. It's the kind of attention to detail that constantly reminds you you're surviving in a harsh world instead of simply playing through levels. The biggest change from the previous games is obviously the semi-open world structure, and for me it worked incredibly well. The Volga in particular was amazing. Exploring abandoned buildings, stumbling across side stories, scavenging supplies, and finding hidden upgrades made me want to check every corner of the map. The later areas are still good, but I won't lie, the Volga sets such a ridiculously high bar that some of the other regions struggle to match it. The Caspian can feel a bit empty at times, and the Taiga is noticeably more linear, though both still deliver plenty of memorable moments. The gameplay is probably the best the series has ever been. The gun customization system is fantastic, and I loved turning weapons into completely different tools depending on what I needed. One minute my revolver was a simple sidearm, the next it looked like something built by a madman and could snipe enemies across the map. Gunplay feels satisfying, stealth is solid, and Ranger Hardcore remains one of the most intense ways to experience a survival shooter. Resources matter, mistakes hurt, and every firefight feels dangerous. What really surprised me though was how attached I became to the crew aboard the Aurora. After every major chapter, I found myself walking around the train just listening to people talk. Most games would skip straight to the next mission. Metro lets you breathe. You get to hear conversations, learn more about the characters, and watch relationships develop naturally. It makes the crew feel like actual people instead of quest dispensers waiting for the protagonist to show up. That said, the game isn't perfect. Artyom being silent still feels weird. The guy speaks during loading screens and diary entries but turns into a brick wall whenever someone talks directly to him. There were multiple moments where characters were basically begging for a response and Artyom just stood there staring into space. It doesn't ruin the story, but it definitely feels awkward. Movement can also feel a little floaty sometimes, and fall damage occasionally feels like it was calculated by a guy who personally hates knees. I also kind of miss the military-grade ammunition currency from the earlier games. It was one of the coolest economic systems I've seen in a shooter, and while the crafting materials work fine, they don't feel nearly as unique. As for technical issues, I did run into a few. Nothing major during a normal playthrough, but there were occasional bugs and crashes that could be frustrating. Thankfully they were rare enough that they never seriously damaged the experience. Despite those complaints, Metro Exodus is easily my favorite game in the trilogy. It's one of those rare games where the world feels alive, where exploration actually feels rewarding, and where every small detail helps pull you deeper into the experience. The atmosphere is incredible, the environments are beautiful, the DLCs are excellent, and the ending hit exactly as hard as it needed to. This isn't just a great Metro game. It's one of the most immersive single-player experiences I've ever played, and years after first experiencing it, I still found myself completely sucked back into its world. That's probably the highest compliment I can give it.