❌NØX❌ — Marvel’s Spider-Man Remastered
Marvel’s Spider-Man Remastered — одна з тих ігор, у які я зайшов заради Людини-павука, а залишився через те, наскільки круто тут зроблено буквально саме відчуття бути ним.
Перше, про що варто сказати — пересування Нью-Йорком. Воно шикарне. Павутина, швидкість, стрибки між будівлями, польоти над вулицями — настільки приємні, що швидким переміщенням мені майже не хотілося користуватися. Навіть якщо ціль була на іншому кінці карти, простіше було зачепитися павутиною й полетіти туди самому.
І це, мабуть, один із найбільших компліментів грі: сам процес пересування вже є частиною задоволення.
Бойова система теж дуже сподобалася. Спочатку все здається доволі простим: удар, ухилення, павутина. Але поступово відкриваються гаджети, нові здібності та комбінації, і бої стають значно цікавішими.
Особливо кайфово, коли перестаєш просто бити одного ворога за іншим і починаєш використовувати все навколо: підкидаєш одного в повітря, іншого приклеюєш павутиною до стіни, кидаєш предмет у третього, ухиляєшся від пострілу — і все це майже без зупинки.
У хорошому бою Spider-Man реально відчувається Spider-Man'ом.
Стелс теж зайшов. Можна сидіти десь під стелею, спостерігати за ворогами й поступово прибирати їх одного за одним. Це не найглибша стелс-система у світі, але вона добре розбавляє звичайні бійки.
Але найбільше мене здивував сюжет.
Я очікував хорошої супергеройської історії. Отримав набагато більш особисту історію про Пітера Паркера.
Тут він не просто чувак у костюмі, який постійно рятує Нью-Йорк. У нього є робота, друзі, стосунки, відповідальність і купа проблем, які не можна вирішити павутиною.
І саме це мені сподобалося.
За маскою постійно відчувається людина.
Гра добре балансує між веселим Spider-Man, який жартує під час бійки, і Пітером, якому іноді доводиться приймати далеко не веселі рішення.
А ближче до фіналу історія стає набагато серйознішою, ніж я очікував на початку.
Не буду спойлерити, але фінальні години — одна з причин, чому ця гра залишила після себе настільки хороше враження.
Окремий плюс — Нью-Йорк.
Місто велике, красиве й постійно дає причину кудись звернути з маршруту. Злочини, рюкзаки, бази, випробування, фотографії, додаткові завдання...
Для мене це особливо небезпечно.
Бо якщо я бачу на карті незакриту активність — мені вже треба туди. 😄
А якщо за нею ще й стоїть досягнення — все, дороги назад немає.
Колекціонування костюмів теж дуже зайшло. Постійно хотілося відкрити наступний і хоча б трохи в ньому побігати містом.
Але гра не ідеальна.
Частина побічної активності з часом починає повторюватися. Деякі завдання вже не викликають того самого інтересу після того, як ти зробив щось подібне кілька разів. Є моменти, де відкритий світ відчувається трохи за старою формулою: відкрив карту → побачив значки → зачистив значки.
Саме тут для мене й загубився один бал.
Бо основа гри настільки хороша, що хочеться, аби абсолютно весь контент тримав той самий рівень.
Але це не змінило головного.
Marvel’s Spider-Man Remastered мені реально дуже сподобався.
Це гра, де я отримував задоволення не тільки від сюжету чи боїв. Іноді мені взагалі нічого не потрібно було робити.
Просто вилетів на павутині.
Музика.
Нью-Йорк унизу.
Наступний хмарочос попереду.
І полетів далі.
Саме в такі моменти гра працює найкраще.
Для мене це одна з тих супергеройських ігор, після яких одразу хочеться продовження.
Однозначно рекомендую.
🕷️ Моя оцінка: 9/10
❌*NØX*❌ // Нью-Йорк пройдено. Павутину не вимикаю.
