Останній раз я грав у Company of Heroes 2 ще у 2024 році, але навіть зараз гра досить легко повертається в пам'ять, тому що її основа побудована навколо механік, які й досі добре працюють. Це одна з тих стратегій, де тобі не потрібно керувати величезною кількістю юнітів просто заради самого керування — основна увага постійно залишається на невеликих загонах, їхньому позиціонуванні, використанні укриттів, контролі території та тому, як саме ти ведеш бій.
Мабуть, найбільше мені подобається саме те, як гра змушує ставитися до поля бою. Загін, який просто стоїть посеред відкритої місцевості, і той самий загін за бетонною стіною або в будинку — це фактично дві різні бойові одиниці. Тут дуже багато залежить від того, звідки ти атакуєш, де знаходиться противник і чи має він можливість тебе побачити. Система справжньої лінії видимості добре доповнює це, тому бій не зводиться до простого принципу «хто має сильніший юніт, той і переміг». Навіть чисельно слабший загін може створити проблеми, якщо правильно займе позицію або змусить противника вийти з укриття.
При цьому бої досить швидко перетворюються на постійне переміщення військ. Ти захоплюєш точки, відрізаєш противнику доступ до ресурсів, намагаєшся обійти його з флангу, відводиш пошкоджений загін, викликаєш підкріплення і паралельно стежиш за тим, що відбувається на іншій ділянці карти. Саме тому навіть невелика сутичка може досить швидко розростися у велику проблему, якщо вчасно не відреагувати. Гра постійно змушує дивитися не тільки на те, що відбувається перед тобою, а й думати, що противник може зробити через хвилину.
Окремо працює система ресурсів. Тут потрібно стежити за людськими ресурсами, боєприпасами, паливом і лімітом населення, причому кожен із них впливає на те, що ти можеш собі дозволити на полі бою. Боєприпаси, наприклад, витрачаються на спеціальні здібності, гранати, обстріли та інші можливості, тому іноді доводиться вибирати між тим, щоб зараз використати сильну здатність, або зберегти ресурс на момент, коли ситуація стане значно гіршою. Паливо, своєю чергою, визначає можливості бронетехніки, а контроль території безпосередньо впливає на те, наскільки швидко ти зможеш розвивати свою армію.
Важливо й те, що підрозділи не відчуваються повністю взаємозамінними. Піхота, кулеметники, міномети, снайпери, протитанкові гармати та бронетехніка виконують різні функції, тому нормальна армія формується не просто з найбільш дорогих юнітів, а з комбінації підрозділів, які можуть прикривати слабкі сторони один одного. Особливо добре це проявляється, коли починається справжня м'ясорубка і тобі потрібно одночасно стримувати піхоту, не підпускати бронетехніку та не дати противнику обійти позицію.
Особливо добре працює система придушення та морального тиску на підрозділи. Кулеметний вогонь тут — це не просто спосіб швидше зменшити кількість здоров'я ворога, а інструмент контролю позиції: загін можна буквально притиснути до землі, позбавивши його можливості нормально пересуватися та вести ефективний бій. Через це виникає необхідність комбінувати різні типи військ і не намагатися вирішити кожну ситуацію одним підрозділом. Кулемет може чудово перекрити напрямок, але без піхоти, яка займе територію, або міномета, який змусить противника залишити укриття, ця перевага не завжди приносить результат. Те саме стосується бронетехніки, яка сама по собі може бути дуже потужною, але потребує підтримки, розвідки та правильного позиціонування. У результаті гра постійно підштовхує до комбінування можливостей армії, а не просто до накопичення найсильніших юнітів.
Ще одна річ, яка добре працює в Company of Heroes 2, — це відчуття втрати підрозділу. Тут загін не сприймається як безликий ресурс, який можна бездумно кинути вперед, адже його досвід і озброєння мають значення, а втрата досвідчених бійців може відчутно позначитися на наступній сутичці. Тому відступ у потрібний момент іноді є набагато правильнішим рішенням, ніж спроба будь-якою ціною втримати позицію. Гра таким чином створює цікаву ситуацію, коли ти одночасно хочеш захоплювати територію й тиснути на противника, але водночас повинен розуміти, де проходить межа між ризиком і безглуздою втратою ресурсів. Особливо це відчувається під час затяжних боїв, коли кілька невдалих рішень поспіль можуть залишити тебе без нормальної піхоти саме в той момент, коли вона найбільше потрібна.
Ну і, звичайно, окремо варто згадати атмосферу самого поля бою. Вибухи, артилерійські удари, танкові постріли, руйнування будівель і постійний рух підрозділів створюють відчуття досить хаотичного бою, де ситуація може змінитися буквально за кілька секунд. При цьому візуальна складова працює не тільки на видовищність, а й частково на сам геймплей, тому що зруйноване укриття, підбитий танк або змінена позиція можуть вплинути на подальший розвиток сутички. Через це карта поступово перестає бути просто статичним набором точок і стає частиною самого бою. Саме такі моменти й роблять Company of Heroes 2 грою, яку цікаво не просто виграти, а саме прожити протягом окремої битви, коли спочатку ти впевнено тримаєш оборону, потім противник пробиває один із напрямків, доводиться терміново перекидати резерви, а через кілька хвилин ситуація вже знову змінюється на твою користь.
При цьому Company of Heroes 2 не позбавлена моментів, коли її системи починають працювати не так гладко. Деякі механіки не надто добре пояснюються, а поведінка AI іноді може викликати питання. Підрозділи здатні дивно поводитися з позиціонуванням або пересуванням, а в запалі бою легко втратити загін просто через те, що одночасно потрібно контролювати занадто багато речей. Це не руйнує гру, але час від часу нагадує, що перед тобою все-таки складна система з великою кількістю взаємопов'язаних механік, а не ідеально відшліфований військовий симулятор.
Кампанія при цьому для мене не є головною причиною, через яку Company of Heroes 2 запам'ятовується. Вона намагається розповісти важку історію про Східний фронт і показати війну з досить похмурого боку, але саме місіям не завжди вистачає тієї свободи, яку дає основна система гри. Частина завдань відчувається як послідовність сценарних ситуацій, де гра вже приблизно знає, що ти повинен робити, і тому іноді виникає відчуття, що хороша RTS-механіка використовується не на повну силу. Водночас у найкращих місіях усе працює навпаки: тобі дають невелику кількість військ, складну ситуацію і можливість самому придумати, як із неї вибратися. Саме тоді Company of Heroes 2 показує себе найкраще.
А от у режимах, де гра дозволяє вільніше розпоряджатися військами й самому визначати спосіб виконання завдання, її механіки розкриваються значно краще. Те саме стосується гри проти інших людей, де всі недоліки AI просто перестають мати значення, а позиціонування, контроль ресурсів і своєчасне використання здібностей отримують набагато більше сенсу. Саме через таку кількість взаємопов'язаних систем Company of Heroes 2 може бути цікавою навіть тоді, коли ти вже добре знаєш її базові правила: сама ситуація на полі бою постійно змінюється.
Загалом це дуже хороша RTS, яка найбільше запам'ятовується не кампанією чи окремими сюжетними моментами, а тим, як вона моделює сам процес бою. Укриття, лінія видимості, ресурси, флангові атаки, відступи, підкріплення, спеціальні здібності та різні типи військ постійно взаємодіють між собою, через що звичайний бій може за кілька секунд повністю змінити ситуацію на карті.
Можливо, за роки після останнього проходження моє сприйняття гри вже трохи змінилося, але 80/100 для Company of Heroes 2 мені й зараз здається цілком справедливою оцінкою. Це не ідеальна стратегія: тут вистачає дивних рішень, недопрацьованого AI та нерівної кампанії. Проте її основна система настільки добре побудована навколо тактичного позиціонування й управління невеликими підрозділами, що навіть через багато років вона залишається грою, до якої можна повернутися саме заради самих боїв.
