Company of Heroes для мене завжди була саме тією грою, яка підготувала ґрунт для Company of Heroes 2. Саме після неї стало зрозуміло, що серія має великий потенціал, хоча перша частина й не була бездоганною.
Кампанії, якщо чесно, здалися мені доволі короткими. Пройти їх було цікаво, але без того самого відчуття, коли о третій ночі кажеш собі: Ще одну місію, і точно спати. Тут усе проходило спокійно. Виконав завдання, подивився ролик, пішов далі. Непогано, але й без особливого захвату.
Та й не сказав би, що це великий мінус. На свій час гра все одно легко могла вкрасти кілька безсонних вечорів. Особливо коли замість кампанії заходиш у сутичку... а потім ще одну... і ще одну. І ось уже сон відкладається до кращих часів, бо дуже треба перевірити, чи спрацює чергова "геніальна" тактика, яка в голові виглядала як план великого полководця, а на полі бою закінчувалася феєричним парадом знищеної техніки.
Найбільше часу я проводив саме в сутичках. Пробував різні стратегії, експериментував із підрозділами, іноді перемагав завдяки розрахунку, а іноді завдяки тому, що суперник, мабуть, теж експериментував не в той бік.
Єдине, чого мені трохи не вистачало, це масштабу. Хотілося більше техніки, більше військ, більше хаосу на карті. Часом виникало відчуття, що битва тільки починає набирати обертів, а вона вже добігає кінця. Через це деякі бої залишали після себе легке відчуття незавершеності.
Але навіть попри це гра залишила приємні враження. Вона не намагалася стрибнути вище голови, зате чесно робила те, що вміла: давала цікаві тактичні битви, змушувала думати наперед і приносила задоволення від кожної вдалої операції.
Зараз Company of Heroes, звісно, вже не дивує так, як колись. Багато її ідей розвинула друга частина. Але без першої не було б і другої. Вона подарувала мені не один хороший вечір, дала можливість відчути себе диванним полководцем і залишила після себе приємні спогади. А цього, як на мене, вже більш ніж достатньо.
