SOMA

[❗WARNING❗] [❗SPOILERS❗] The game follows the same path as Cyberpunk 2077. Humanity is copied onto a storage medium as a neural network or a separate mind, but the original host's consciousness isn't actually transferred, they stay in their own body. Essentially, everyone inside the robots in this game are just neural networks that copy real people and inherit all their memories. Overall, I liked the game.

Я в шоці. Серйозно. Навіть не знаю, з чого почати. Це одна з тих ігор, після проходження яких ти ще кілька годин просто сидиш і думаєш: "Що я щойно пережив?" Я не розумію, чому відклав SOMA на стільки років і ще більше не розумію, чому досі немає другої частини або хоча б ще однієї гри в цьому всесвіті. Frictional Games продовжують випускати Amnesia, і це добре, але після SOMA хочеться саме продовження цієї історії. Почну з атмосфери. Вона тут просто неймовірна. Це один із найкращих survival horror, у які я грав. Звуки металу, скрегіт, темні коридори, постійне відчуття невідомості... Гра настільки круто створює напругу, що іноді реально починає швидше битися серце. Особливо коли тебе переслідують монстри. У такі моменти забуваєш, що сидиш за комп'ютером, настільки сильно занурюєшся в те, що відбувається. Але якщо атмосфера — це вже 10/10, то сюжет... це взагалі інший рівень. SOMA — це не просто хорор. Це одна з найкраще написаних історій у відеоіграх. Гра постійно ставить перед тобою складні моральні питання: що таке людина? Що таке свідомість? Чи є копія тобою? Чи варто продовжувати життя, якщо це життя перетворилося на нескінченні страждання? І найголовніше — хто має право вирішувати це? Деякі сюжетні вибори буквально змушували мене сидіти кілька хвилин і думати, що робити. Це не той випадок, коли ти натискаєш кнопку без роздумів. Тут кожне рішення морально тисне на тебе, і після деяких моментів ти просто сидиш із думкою: "Бляха... а чи правильно я зараз вчинив?" Сам сюжет не просто цікавий — він ще й дуже сумний. Це історія про втрату, самотність, страх, людяність і надію. Після фіналу ще довго прокручуєш усе в голові. Такі історії трапляються дуже рідко. Геймплей теж не розчарував. Для survival horror тривалість приблизно 8–10 годин — саме те. Гра не встигає набриднути, постійно відкриває нові локації, знайомить із новими противниками та ситуаціями. Загадки теж приємно здивували. Вони не надто прості, але й не настільки складні, щоб доводилося кожні п'ять хвилин відкривати YouTube. Декілька разів реально довелося добре подумати. Окремо хочу відзначити дизайн локацій. Підводна станція виглядає просто фантастично. Кожна нова зона має власну атмосферу, власну історію та власний стиль. Видно, що розробники вкладали душу буквально в кожен куточок цього світу. Єдине, до чого реально можу докопатися, — технічна частина. Гра досі працює лише у 60 FPS. Камон... вона вийшла ще у 2015 році, і за стільки років так і не з'явилася можливість нормально розблокувати частоту кадрів. На моєму 2К-моніторі з 240 Гц це дуже помітно. Хотілося б хоча б офіційну підтримку високої герцовки. Але знаєте що? Мені стало абсолютно байдуже вже через пів години проходження. Бо плюсів у цієї гри настільки багато, що цей мінус просто губиться на їхньому фоні. SOMA — це не просто хорор. Це одна з тих ігор, які доводять, що відеоігри можуть бути справжнім мистецтвом. Вона не лякає дешевими скримерами, а б'є по голові атмосферою, філософією та історією, яку ще довго неможливо забути. Дуже шкодую, що не пройшов її кілька років тому. Але навіть сьогодні вона відчувається сучасною, унікальною і абсолютно неповторною. Якщо ви ще не грали — навіть не думайте. Просто проходьте. Особливо якщо любите ігри, які змушують не тільки боятися, а й думати. 10/10. Абсолютний шедевр. P.S. Frictional Games, якщо ви це колись прочитаєте — будь ласка, зробіть SOMA 2 або хоча б ще одну гру в цьому всесвіті. Після такого фіналу дуже хочеться знову зануритися в цей світ.