Sherlock Holmes Chapter One

🏢 У центрі Києва, на Подолі, є “Будинок-монстр”. Це одоробло отримало свою назву через [b]низку надбудов[/b], які, мов пухлини саркоми, рік у рік продовжують виростати на ньому — роблячи споруду все менш естетичною й усе більш небезпечною для містян. 💢 Граючи в [i]Sherlock Holmes Chapter One[/i], я не міг позбутися нав’язливих думок про “Монстра на Подолі”, постійно відзначаючи деяку духовну спорідненість гри з цією скандальною будівлею… [h3]Гріхи батьків, гріхи дітей[/h3] Дослідження молодості Шерлока Голмса — сповнена потенціалу концепція, що після двох десятиріч роботи Frogwares над проєктами про детектива з Бейкер-стріт мала дати свіжий погляд на його початки, торуючи стежки до недосліджених територій. 📜 Такий підхід справді виявився вдалим: як [b]основна історія[/b], так і другорядні завдання в [i]Chapter One[/i] створені з відчутною крізь монітор пристрастю й ентузіазмом. Майже жоден із квестів не викликає враження, що відповідь лежить на поверхні, як і не фруструє заплутаною наративною структурою чи бажанням зробити “ОЦЕ ТАК ПОВОРОТ” суто заради ефекту несподіванки. Більшість справ — від масштабних ключових квестів до розслідування міських чуток — чудово тримають баланс між інтелектуальною доступністю та карколомними поворотами сюжету, помітними лише після уважного вивчення всіх доказів. [h3]True Detective[/h3] 🔍 Сама детективна робота й пошук відповідей на питання “Хто?”, “Кого?”, “Навіщо?” в [i]Chapter One[/i] розмаїта й нетривіальна. Опрацювання доказів спочатку змушує мислити тактично, спонукаючи дрібка за дрібкою збирати розпорошену місцем злочину інформацію — після чого схиляє до погляду з висоти пташиного польоту, щоб просякнути ізольовані зачіпки контекстом і побудувати логічні ланцюжки. [b]Набір прийомів[/b] у нас досить широкий: тут і базовий огляд місць злочину, і їхній аналіз у режимі концентрації, і роботу з архівами, і допити. Останній інструмент, до слова, виконаний справді якісно: отримання показів від підозрюваних, свідків чи випадкових перехожих майже завжди залежить від ставлення співрозмовника до Шерлока — через що маємо ретельно підходити до маскування. 🥸 Так, бундючний османський торговець навряд поділиться плітками з убраним у вишуканий сюртук британським детективом, але буде прихильнішим до колеги у фесці. Моряки в порту радісно потеревенять із носієм капітанського мундира — але проігнорують допитливого роботягу в засмальцьованому комбінезоні. Заможні ж панянки можуть не йти на контакт із волоцюгою, але залюбки щебетатимуть із паном, одягненим у поліцейську форму. [h3]Юний [strike]Шелдон[/strike] Шерлок[/h3] 🕵️‍♂️ А от що в історії про молодого Шерлока видалося неприємним, так це сам [b]образ детектива,[/b] яким він постає перед гравцями. Тоді як прагматизм, ексцентричність і емоційна відстороненість є його звичними характеристиками в книгах, аристократичні манери ні на мить не давали забути, що перед нами — джентльмен. 💅 У [i]Chapter One[/i] же Шерлок більше походить на [b]розбещеного зверхнього піжона,[/b] що почасти відкрито зневажає всіх довкола. Так-так, подібний характер протагоніста можна виправдати його юністю, проте чванливі ремарки відносно всіх і всього навколо швидко набридають. Ці асоціації лише підсилюються через рішення Frogwares наділити детектива “глянцевою” модельною зовнішністю, через що його зарозумілість стає майже нестерпною. Додаймо до цієї формули родовий маєток — і образ балуваного синка місцевого депутата, готового будь-якої миті верескнути “ТИ ВЗАГАЛІ ЗНАЄШ, ХТО МІЙ БАТЬКО?” стає довершеним. Втім, погляд виключно на “кістяк” [i]Sherlock Holmes Chapter One[/i] усе ж демонструє якісну детективну гру — з гостроцікавим сюжетним стрижнем і розмаїтими механіками розслідувань, нехай і в акомпанементі з не найприємнішим головним героєм. Але тут я повертаюся до асоціацій із “Монстром на Подолі”. Адже, як і скандальна київська забудова, гра про молодого Шерлока у хворобливій опалі захотіла стати чимось вищим і масштабнішим, ніж це було потрібно… [h3]Сім верств пішки за шмат кишки[/h3] 🗺️ Додавання відкритого світу в [i]Chapter One[/i] є зрозумілим з маркетингового погляду — як-не-як, “перша гра про Шерлока Голмса у відкритому світі” звучить дуже амбітно. Проте до доцільності до такого рішення є питання. Кордона заселена відносно численними, але малоцікавими й непоказними персонажами-близнюками, що стає помітним уже за годину-дві біганини бляклими вулицями піщаного кольору. Цей острів складається з шести районів — і такий масштаб радше викликає відчуття порожньої пісочниці, ніж вільного простору для детективної роботи: адже великий відкритий світ містить менше десятка дрібних квестів, п’ять поліційних запитів і кілька завдань, здобутих під час підслуховування. 📐 Я не знайшов [i]офіційної[/i] інформації про розмір карти [i]Chapter One[/i], [url=https://www.artstation.com/artwork/14A6YX]крім публікації художниці[/url], що працювала над грою — але, якщо вірити характеристикам на малюнках і розрахункам ChatGPT, [b]площа Кордони складає близько 1.1–1.2 км².[/b] 🫠 Чому це важливо? Тому що це є досить близьким до площі: [list] [*]Рима в [i]Assassin’s Creed: Brotherhood[/i] (1.41 км²), [*]Константинополя в [i]Assassin’s Creed: Revelations[/i] (0.94 км²), [*]чи Аркема в [i]Batman: Arkham City[/i] (~1 км²). [/list] Але, на відміну від нашпигованих подіями й деталями світів вищезгаданих ігор, біганина ідентичними бульварами й провулками Кордони в [i]Chapter One[/i] надто швидко перетворюється на дратівливий пошук голки в копиці сіна. [h3]World's Greatest Detective?[/h3] 🔫 Розміром карти аналогії з [i]Arkham City[/i] не обмежаться: Frogwares вирішили зробити з Шерлока суміш Бетмена й інспектора Ґаджета, імплементувавши в [i]Chapter One[/i] [b]боївку.[/b] Юний Голмс не лише геній, багатій і привабливий плейбой — він також блискучий стрілець і атлетичний боксер, здатний самотужки здолати десяток-два озброєних пістолями бандитів. Шкода лише, що з технічного боку перестрілки та арешти виконані недолуго: попри численні сутички, в які ми встрягатимемо під час проходження гри, анімацій перемоги над ворогами у грі 3 чи 4, обов’язкових “марвелівських” ремарок після перемоги (куди ж без них?) стільки ж, а крики ворогів [i]“I’M COMING”[/i], хай і смішать перші кілька разів, дуже швидко стають не менш дратливими. [h3]ДЖОН 🤬[/h3] 👬 Жодна історія про Голмса не може обійтися без відданого напарника, і цей проєкт не виняток. Втім, тут ми не матимемо справи з доктором Вотсоном — Джон у [i]Chapter One[/i] насправді є [spoiler]плодом уяви Шерлока[/spoiler]. Ця істина розкривається нам уже після прологу, і хоча вона мала б наситити історію про становлення детектива додатковою глибиною, для мене Джон став фаворитом на звання [b]найгіршого ігрового напарника.[/b] 💢 Тотальна інфантильність, нестерпний характер, постійний потік недоречних глузливих коментарів (зокрема й щодо жертв злочинів), дитячі повадки й невміння стулити рота без перебільшення змусили мене просто зненавидіти його. Визнаю, що його механічна й наративна роль є виправданою, і навіть незносний характер можна пояснити [spoiler]дитячими травмами Шерлока та створенням інтроєкта, ментально поєднаного з тим періодом[/spoiler]. Та навіть попри це кожна поява Джона на екрані супроводжувалася для мене всеохопною іритацією. [h3]Case Closed[/h3] Як і “Монстр на Подолі”, [i]Sherlock Holmes Chapter One[/i] просідає під власною вагою: відкритий світ, бойова система, дратівливі персонажі — всі ці нашарування не посилюють, а руйнують архітектуру. Та під товщею непотрібних, недосконалих і часом шкідливих надбудов усе ж проглядається добротний фундамент: креативні детективні елементи й атмосфера загадковості, які стали візитівками ігор Frogwares. Нехай результат і виявився суперечливим, амбітне прагнення розповісти сміливу й незвичну історію про Шерлока точно заслуговує на повагу. Бо, на відміну від будинку-монстра, у фасаді [i]Chapter One[/i] точно можна розгледіти красу 👁️

Der Titel, Sherlock Holmes Chapter One, impliziert in Kombination mit einem Story-Adventure eindeutig ein Episodenformat. Den Gedankensprung, es würde sich um das erste Kapitel im Leben des jungen Detektivs handeln, den muss man erstmal machen. So, wo das aus dem Weg ist, muss ich leider wenig beschwingt fortsetzen. Das liegt aber nicht an der Story oder den zugrunde liegenden Mechaniken, denn die Detektivarbeit macht eigentlich wirklich Spaß. Wenn man die Leute befragt, im Archiv stöbert oder Straßen absucht, fühlt man sich oft wie Sherlock persönlich, aber das Nervige ist, dass sich die Elemente sehr schnell wiederholen und die Hinweise nicht immer eindeutig sind. Das ist insofern schade, als dass die Story stark darunter leidet. Denn ich will wirklich wissen, was hinter den verworrenen und wendungsreichen Fällen steckt und wie die Geschichte um Sherlocks Mutter eigentlich wirklich war, aber die Open World um Cordona und das dazugehörige Setting lassen einfach keine wohlig Detektiv-Stimmung aufkommen. Zudem muss man sich mit moralischen Fragen auseinandersetzen, die in einem spannenden Detektivabenteuer fehl am Platz sind. Die englische Vertonung ist ganz ordentlich. Auf eine zusätzliche deutsche Sprachausgabe hat man leider verzichtet.

The combat makes an otherwise fun game nearly unplayable, as in the other chapters. Why do they add these terrible mechanics?

it starts off with an interesting and promising story, it really does pull you in at first. But once you start exploring, that excitement quickly fades. The map is huge, and the game gives very little guidance on where to go or what to do next. I found myself wandering around aimlessly for quite some time, which kills the pacing and breaks the detective immersion. The money system is another big problem. Some quests require you to buy some outfits to proceed, but if you’ve already spent your money earlier, you’re stuck. You literally have to stop your investigation and grind side quests just to afford clothes. That kind of system doesn’t fit a Sherlock Holmes gam, it turns clever deduction into tedious errands. Overall, the game has potential and atmosphere, but the lack of direction and frustrating design choices make it more of a chore than a mystery worth solving.

oyunda fes takan kürt var. ben daha oynamam aga!

I'm just starting out, but I'm already very disappointed. The game doesn't support ultrawide monitors. Which is a big fail these days. The first case isn't well thought out enough. Luka has a scratch on his hand. But you can't check a dead person's nails for blood. Luka claims that the servants scratched him, but you can't ask them about it. So you have no way of verifying whether he's telling the truth or not. But you have to decide who the murderer is. WTF.

Пишу цей відгук на основі вражень які були в мене від гри майже три роки тому. Є речі які я добре запамятав про цю гру тоді, тож не буде складно їх висловити тут. Окрім того, що це "новий" подих на серію Шерлока, розробники явно пішли десь не туди, вони взялися за механіки яким не можуть дати толку, відкритий світ, затягування геймплею і його ускладнення речами які там не були потрібні і таке інше. Нове обличчя шерлока, новий стиль і це все, це звичайно добре і гарно, однак все інше мені не зрозуміло, я закинув гру бо вона була душною і не оптимізованою. Багато дрочільні в сюжеті і механіках дослідження, шукати якісь архіви, десь бігати і шось шукати не зрозуміло де, я чесно намагався, але постійно шукав підказки і застрявав на тому що не знав що я маю в цей раз розгледіти чи побачити чи що мені активувати щоб піти далі, це вже був такий геромой а не геймплей що я навіть не захотів продовжувати. Побачив деяку схожу річ в іграх від Frogwares , тут немає механіки навчити гравця грати у ваші ігри, це стосується не тільки цієї гри а і загалом, у вас є гарний концепт гри та геймплею який у вашій голові гарно працює, але як навчити гравця бачити вашу гру так само, ніхто навчити не може, все сховано в підказках, в якомусь тексті і так далі, але всеодно розбираєшся по ходу як це працює десь тільки на середині гри. Не розумію який сенс гратися в "дедукцію" головного мозку гравця і так ускладнювати гру, а не зробити її більш лінійною з опором на сюжет та інші дедуктивні висновки, просто зробити гру простіше і цікавіше, мертвий відкритий світ нічого не дає, пошуки архівів і оці механіки клацання доказів шоб щось далі робить теж тут не треба. Стосовно оптимізації, в цій грі це проблема, анріал енджен на моєму залізі тут дає мило і навіть не стабільно мило, мені було грати не дуже комфортно хоча я міг би пройти гру в таких умовах, однак ця духота змусила закинути мене проходження. Наприклад наступний ремейк від цих розробників Шерлока в мене працює нормально на цьому самому залізі. Грав я з Українською локалізацією, і чесно кажучи, жах, видрочена фігня і погано читабельний текст, я розумію що перекладачі розумні, але я не хочу читати так важко перекладений текст бо ви не такі як всі, бо у вас чистий переклад як книжка пише, а мені бидлу треба простий понятний переклад. Напевно редактора тексту якби він написав слово "Поліцейський" а не "Поліціян" вхопила судома сраки. Загалом, я думав що дам цій грі шанс ще раз і спробую пройти знову, однак з роками я зрозумів, що я в це більше не гратиму і ще одного шансу не даватиму, бо є інші ігри які потребують моєї уваги. Давати якісь загальні оцінки грі не буду, бо не пройшов її цілком і не бачив всієї картини, але речі які я встиг побачити дали мені привід далі не продовжувати.

To call this a Sherlock Holmes game is an absolute fallacy. I was both hesitant and intrigued by this game when it was announced. Adaptations of Sherlock Holmes usually miss the mark by varying degrees and this one wasn't even close to hitting the target. Frogwares have generally done a decent job if adapting the IP and expanding upon it, but they do use their artistic license with wild abandon. Going from retconning Moriarty's death, to Holmes adapting Moriarty's daughter to now giving Sherlock an imaginary friend. Just, no! The writing of this game is the biggest offence! I do admire the attempt to give more backstory to Sherlock but it was an absolutely painful experience throughout! The game generally plays okay, the graphics are good and the voice acting is excellent. The game world is certainly vibrant, but you get punished by Jon for trying to talk to people. The open world aspect is certainly one that brings the series to another level. It just needs a lot of tweaking if they continue to use this method for future releases. It's an open world with many cases to solve. But we can only have one clue pinned at a time for one case, instead of Sherlock being able to notice things in general if we pass by. The clue pinning adds further frustrations, especially so if we can only focus on one case at a time. I can't understand why when a case is activated it's not just treated as a whole, instead of having to pin the damn evidence. Yes, we know there is a blood trail, why can't we just follow it instead of having the extra steps of enabling a mechanic to follow it? It's just unnecessarily fiddly at times. The cases themselves were interesting to follow. Some were very interesting and well written. Finding the locations was an interesting hunt at times. But a lot of times the evidence was just confusingly given to you on a plate, at times there seemed to be no logical place for them to be there. I'm not sure whether the writers really understand Sherlock's reductive thought process either. If this was a new IP I would be a lot more forgiving. But this has the Sherlock Holmes name slapped on it and Sherlock Holmes this is not. The imaginary friend aspect was a complete misfire to begin with and it just got worse as it went on.