Hellblade: Senua's Sacrifice

Czuję się przetyrany przez tę grę. Ale to dobrze bo nie zawsze musi być przyjemnie. Czasami z nieprzyjemnościami wiąże się dużo dobrego. Tak też jest w tym przypadku.

♥♥♥ вроде хорошо, но вроде опять дерьма ♥♥♥♥♥♥♥ нажрался в конце, потому что ♥♥♥♥♥, какие же ♥♥♥♥ авторы безрукие, ♥♥♥♥ где блть оптимизация, почему ♥♥♥♥♥ у меня выдает ♥♥♥♥♥♥ 40 фпс, ♥♥♥♥♥ безрукие которые не умеют делать перенос, тоже ♥♥♥♥ самое с сыном рима и была, тоже ♥♥♥♥♥ и никакого оптимизона нет, боевка ♥♥♥♥♥♥ ужас, просто ♥♥♥♥♥♥ закликивание и больше ничего в игре не нужно, вот точь в точь идет повторение боевки сына рима и оптимизации, много плюсов как атмосфера, потому что ♥♥♥♥♥ я когда лег спать я слышал ♥♥♥♥♥♥ голоса во сне, морально игра давит и она хотела это сделать и у нее получилось, голоса давят на тебя психологически и это так и задумано и мне это понравилось, загадки хорошие, приятно решаются, графон залупа как всегда, ♥♥♥♥♥ не меняется, боссы тоже ♥♥♥♥♥♥ дерьмо (точь в точь как в сыне рима), так 7/10 больше ♥♥♥♥♥ не зайду потому что сума сойти ♥♥♥♥♥

На гру наткнувся випадково, побачив на знижках. Коли я подився трейлер, в мене серце йокнуло! Відразу було відчуття, що отримаю задоволення від гри (скажу наперед, я ще ніколи не тратив своїх 149 гривнів настільки ефективно!) Навіть якби купив гру за повну ціну, ні копійки не шкодував би, адже гра мені принесла багато емоцій. Бойова система тут максимально проста, після того як вивчаєш, в який саме момент парирувати блоком (а саме натискати в момент удару на ctrl), вже відчуваєш себе впевнено (ще й голоси підказують, якщо хтось хоче вдарити зі спини), на додачу до всього чим більше ти парируєш, тим скоріше в Сенуа загораяється на поясі її "уповільнювач часу", ти прожимаєш "E", і кайфуєш як м'ясник від нарізки ворогів. Вже ближче до кінця гри, я проходив бойові моменти на найважчій складності і це не було для мене чимось складним (Попри це, через неуважність все одно можна легко померти). Розробники нам натякають, якщо темрява на руці Сенуа дійде до голови, то ви остаточно помрете і прийдеться проходити гру заново) Але якщо чесно ця механіка якось дивно працює, в деяких рівнях гри я вмирав достатньо і темрява добиралась до передпліччя, але коли я проходив далі, після певного етапу рука ніби "оновлювалась" і "темрява" на ній опускалась до рівня зап'ястя (це трохи вбило в мене бажання виживати за будь-яку ціну, але і трохи послабило тиск на 5 точку) Можна подумати, що я критикую цю гру, але ні. Бойова система в горрорі? Це однозначно круто, що вона є і якщо додати більше деталей до цього елементу, або систему прокачки, то гра дуже швидко перестане бути жахастиком). Ця гра далеко не про гемплей... А про СЮЖЕТ. Він тут ГЕНІАЛЬНИЙ. Я захоплююсь що сценеристами, що режисурою катсцен, що мімікою Сенуа, що саунд дизайном. Настільки добре все передано, що не неспівпереживати головній героїні, практично нереально. Адже на протязі всієї гри ти буквально знаходишься в голові Сенуа, ти чуєш голоси, які чує вона, тебе лякає те саме що і її, і якщо ти занюруєшся повністю, ти переживаєш її емоції так, ніби це стається з тобою (загалом розробники зробили все, щоб навіть самі закам'янілі серця відкрили емпатію) І окей, якщо б розробники намагалися лякати скрімерами, до яких ти швидко звикаєш, але ні. Страх висоти, страх темряви. Самотність з якою ти ідеш під руку від початку й до кінця (немає жодного нпс, всі або вороги, або пережиток минулого зі спогадів гг) Голоси в голові постійно протерічать самі собі, як підбадьорюють так і намагаються віднадити. Гра випробуває що тебе, що Сенуа. Буквально запитує: скільки ти ще зможеш витримати? Тут тобі і біль. ВІдчай. Страх. Ненависть. Смуток. Божевілля. Ностальгія. Безсилля. Відвага. Рішусть. Прийняття. Надія. Все що робить Сенуа, це намагаєтся подолати всі випробування і боротися із монстрами як з внунтрішніми так і зовнішніми. Далі розкажу, що сподобалось у сюжеті і викладу свої теорії щодо нього, тому рекомендую читати, тільки якщо пройшли гру або любите спойлери (фу, любити спойлери) [spoiler] Щоб врятувати душу свого коханого вона відправилась у потойбіччя, до самого Гельгейму (Скандинавська мітологія привіт). Звучить романтично, але те що відбувається далі, аж ніяк не призводить до виконання мети. І вже осмислюючи кінцівку, ми розуміємо, що по суті своїй Сенуа "рятуючи" душу Діліона, рятувала насправді саму себе і пройшла курс потойбічної терапії) Вона постійно зверталась подумки до Діліона, він допомагав їй, дарував надію і вона заради нього готова була пожертвувати своєю душею. У фіналі, навіть зверталась напряму до володарки Гельгейму до Гель (дочки Локі й велетки Ангрбоди, на секундочку) і чи змогла вона воскресити його? Та НІ (нас жорстоко розбивають об реальність. Не можна жити спогадами, треба прийняти смерть близької людини і рухатись далі). Гель проштрикує нас Грамом (мечем який ми здобули за випробування Одіна) і ми помираємо. Що відбувається далі? Гель дивиться на голову Діліона зі схожою теплотою, що і Сенуа, а потім викидає її у забуття. Ми дивимось, як голова падає вниз і камера переводиться знову на Гель...чи... опа Сенуа знову жива? Що сталась? Де Гель? Сенуа проходить залою, а її труп досі лежить... чи то труп Гель? Тут в мене є кілька варіантів: А) Сенуа, від самого початку була Гель, і це її історія (що не логічно, адже 2 частина, а яку я ще не грав це пекреслює, адже Гель має вічно залишатись у Гельгеймі). Б) Сенуа невідомим чином вбила Гель, і стала замість неї (теж не дуже). В) Найбільш імовірно, що це було підлаштовано самим психозом головної героїні, і камон це горрор, нас здивували неочікуваним поворотом) Судячи з того, скільки разів померала Сенуа, можна зробити висновок, що і Грам, який вона здобула сама, її не вбив. Тільки питання звідки в неї сили зупиняти час невідомим предметом і помирати не помираючи, лишається ігровою умовністю. [/spoiler] Коротко про персонажів психозу. Діліон у спогадах, катсценах, думках фігурує, як гідний і мудрий чоловік, не дарма ж заради нього Сенуа готова була пожертвувати всім. Тінь Сенуа найцікавіший, найстрашніший, найатмосферніший з усіх голосів, інколи він здавався як ворогом так і другом. У Сенуа дуже протирічні ставлення до батька, і я сам заплутався, інколи її батько говорив наче голосом Тіні, інколи Друт (голос Lorestone) зливався з голосом батька, і в каші катсцен, я зрозумів... [spoiler] батя покидьок, що спалив Галену маму Сенуа, і виставив це так, ніби вона відреклась від богів і взагалі проклята. Саму Сенуа теж називав проклятою, що через неї у поселенні з'явилась чума, і через неї помер Діліон (і я так розумію, від чуми, саме тому він потрапив у Гельгейм, хоч і був воїном). Й вона відреклася від богів... бла..бла. Насправді ж, батя все робив, щоб вона нічого не добилась у житті, бо бачив в ній приховану силу і боявся її. Ну і сам психоз після смерті матері в неї тільки посилився [/spoiler] Підсумовуючи все, я ставлю. грі 10/10. В ній немає нічого зайвого, це безперечний шедевр, ще не в одній грі я не хотів так насолоджуватись кожним моментом як тут, і навіть якщо довго вирішував деякі загадки через свої затупи, це був найкращий ігровий експрієнс проведений мною за останні роки, і я наробив стільки скрінів, що ще не робив до цього ні в одній грі (не те, щоб я багато їх пройшов, більше гравець онлайн-ігор, тільки тепер це виправляю). Я наче подивився дуже крутий серіал і пройшов курс терапії разом із Сенуа) Неодмінно захочу ще колись перепройти, хотілося б до того часу стерти собі пам'ять про неї і кайфанути як вперше)

większość gry przegadane zamiast przegrane. Gdybym chciał obejrzeć film to obejrzałbym film.

сюжет класс!!! только жаль игра короткая((

com certeza vou usar no meu TCC de psicologia

geilo

Гра важка і серйозна з приводу її концепції. Графіка, сюжет, звук на найвищому рівні, методика бою трішки не дотягує, оскільки вона однообразна і залижить всього від кількох кнопок, але це не заважає грі бути цікавою і незвичайною. Рекомендую! Особливо якшо гра на знижці)

Très chouette, mais vraiment trop court. 7h de jeu alors que j'ai été vraiment tranquille (et que j'ai mis un moment à comprendre le système de combat) c'est dommage

Je suis novice dans ce genre de jeux, et j’ai toujours préféré regarder les autres jouer plutôt que de jouer moi-même. Ça a vraiment limité le choix des jeux auxquels je jouais. J’en ai eu marre, alors pendant les soldes, j’ai décidé de sortir de ma zone de confort et d’acheter un jeu qui m’intéressait, mais en espérant qu’il ne soit pas trop difficile pour moi. Eh bien, c'était délicat : j'ai passé des minutes à essayer de résoudre les énigmes tout en admirant les paysages époustouflants et les cinématiques. Les mécanismes du jeu m'ont aussi laissée perplexe, mais ils m'ont parfois vraiment émerveillée, comme quand elle utilise son pouvoir pour « voir » des choses invisibles à l'œil nu. Ou en touchant une certaine partie de la manette au moment d'un combat elle pouvait ralentir le temps et éliminer les ennemis plus facilement. Mais ce que j'ai préféré — même si ça m'a fait trembler d'adrénaline à plusieurs reprises —, c'était le combat. Je me suis arraché les cheveux de frustration après être morte plusieurs fois, mais je me suis concentrée et j’ai fait de mon mieux pour les tuer, et j’ai réussi à vaincre les ennemis sans mourir une seule fois. (La plupart du temps, haha.) C’était vraiment une expérience incroyable mais triste. Je ne sais pas si j’y rejouerai, mais j’ai vraiment apprécié ce jeu même si j’ai échoué et que j’ai eu du mal parce que j’ai du prendre le temps nécessaire pour comprendre les mécanismes. J’aurais aimé qu’il y ait un peu plus d’indications pour certaines énigmes, car j’ai perdu beaucoup de temps dessus et cela a un peu gâché le plaisir de l’expérience. L’histoire était assez captivante et j’envisage sérieusement d’acheter Senua’s Sacrifice et Hellblade 2.