Hellblade II: Senua’s Saga

Jogo de only W, história pra boi dormir. Tem hora que pareceu o filme de high school music, só música e bla bla bla. Dinheiro jogado fora. Detalhe Muito mal otimizado, um i9 13980hx e uma rtx4060 sofrendo pra roda essa bomba mal feita.

I’ll give Hellblade II a positive review but only because Steam doesn’t offer a neutral option and I had to give its predecessor a negative review. I’ll start with the positive. The graphics are not just great but, as with the first Hellblade, used in a really interesting way that goes beyond just “good” and “bad”. The voice acting is also terrific and is used in a way that really draws you into the story, which is genuinely gripping. In addition, the puzzles, while simple, feel less clunky than in the first game. The game is quite short, you’ll finish it in well under ten hours even while taking your time. That’s not necessarily good or bad, just something to be aware of. The gameplay in general is pretty minimal, this is much more of an interactive narrative than a true video game. Again, that’s not necessarily good or bad, just something to be aware of before you buy the game. Now the bad. The combat is overly simplistic. The first few times it feels cinematic but it wears out its welcome really fast. Nowhere is this more apparent than in the final boss fight. I literally paused the game to see if I was doing something wrong before realizing that no, I wasn’t, the fight is just incredibly repetitive and obnoxious. I also wasn’t a fan of the narrative choice in this game. Part of the appeal of the first game for me was wondering what was real and what was in Senua’s mind. Hellblade II does away with all that ambiguity. It’s like the writers said, “forget subtlety and ambiguity, let’s just start the game off with a biga** giant that eats people!”

[h1]Senua’s Saga: Hellblade II — голоси, які неможливо змусити замовкнути [/h1] Є ігри, які хочуть розважити тебе. Є ігри, які хочуть розповісти історію. А є такі, що хочуть змусити тебе відчути те, що відчуває інша людина. Ця гра саме така. [b]Перше, що кидається в очі — її краса. [/b]Але це не та краса, яка існує лише для того, щоб дивувати. Світ гри виглядає настільки реалістично, що іноді я забува, що переді мною гра. Видно кожну волосину, кожну краплю дощу, кожен камінь під ногами. Обличчя персонажів виглядають живими, а міміка Сенуа іноді говорить більше, ніж будь-які слова. Порівняно з першою частиною гра стала значно масштабнішою, живішою та епічнішою. Окрім самої Сенуа, тут з'являється більше людей, більше характерів і більше історій. Світ більше не здається порожнім. Він живе своїм життям, і це робить подорож набагато переконливішою. Та дуже швидко я зрозумів , що графіка тут — лише оболонка. [b] Справжня гра відбувається в голові. [/b] Голоси нікуди не зникають. Вони завжди поруч. Вони шепочуть, сперечаються між собою, звинувачують, лякають, нагадують про помилки і втрати. Іноді здається, що вони хочуть допомогти. Але частіше вони просто не дають спокою. Порівняно з першою частиною їх стало більше. Вони рідше допомагають і значно частіше нагнітають атмосферу, змушуючи сумніватися в собі, у навколишньому світі та навіть у власних рішеннях. І саме тому вона така некомфортна. Не через жорстокість. Не через монстрів. Не через темряву. А тому, що постійно показує людину, яка не може втекти від самої себе. Мені здається, найбільше тут потрібно боятися не велетнів, не драугрів і не примар минулого. Найбільше потрібно боятися того моменту, коли починаєш вірити голосам у власній голові. [b] Окремо хочу відзначити звукову складову. [/b] Грати в навушниках тут практично обов'язково. Голоси звучать так, ніби знаходяться поруч із тобою. Вони шепочуть за спиною, говорять з різних боків, перебивають один одного. Іноді допомагають, іноді навпаки намагаються посіяти сумніви, іноді лякають. Завдяки цьому починаєш набагато краще розуміти стан Сенуа і те, через що вона проходить. В плані озвучки, музики, атмосфери та звуків гра виконана на дуже високому рівні. [b] Бойова система стала видовищнішою та жорсткішою. [/b]Кожен удар відчувається важким, а поранення залишаються на тілі. Бої виглядають дуже кінематографічно та красиво поставленими. При цьому геймплей залишився впізнаваним для тих, хто проходив першу частину. Головоломки також нікуди не зникли. Деякі стали простішими, деякі складнішими. Гра часто змушує бути уважним до деталей, шукати приховані проходи, міражі та секрети, за якими ховаються додаткові історії та елементи лору. У цьому світі майже немає безпеки. Навіть коли навколо тихо, ти не відчуваєш спокою. Навіть коли поруч люди, ти не перестаєш бути самотнім. Минуле переслідує Сенуа всюди. Воно говорить з нею голосами мертвих, дивиться на неї очима тих, кого вона втратила, нагадує про те, що вже неможливо змінити. Але ця історія не про відчай. Для мене вона про прийняття. Про сміливість подивитися на власні рани і перестати вдавати, що їх не існує. Про те, що минуле неможливо перемогти в бою. Його можна лише прийняти і продовжити йти далі. Особливо цікаво спостерігати за самою Сенуа. Якщо в першій частині вона була майже повністю замкнена у власному болю, то тут вона поступово починає дивитися не лише на себе. У її житті з'являються інші люди, і вперше виникає відчуття, що вона бореться не тільки заради себе. Вона починає слухати інших, довіряти їм, співпереживати. І саме це, на мою думку, є однією з головних змін персонажа. Сенуа більше не живе лише серед привидів минулого — вона вчиться жити серед живих. Також мені дуже сподобалося те, як у грі показані велети. Спочатку вони здаються черговими чудовиськами, яких потрібно перемогти. Але чим далі ти просуваєшся, тим більше розумієш, що перед тобою не просто монстри. Це зламані долею істоти, загублені душі, які несуть на собі тягар власного болю, страху та страждань. І для того, щоб перемогти їх, недостатньо просто взяти до рук меч. Потрібно зрозуміти, чому вони стали такими, який шлях пройшли, що їх зламало. Гра показує, що за люттю часто ховається біль, а за жорстокістю — відчай. Саме тому історії велетів стали для мене однією з найсильніших частин гри. Мені здалося, що вся гра, по суті, говорить про темряву, яка живе всередині кожного з нас. У кожного є свої страхи, свої втрати, свої демони. Різниця лише в тому, що хтось тікає від них, а хтось знаходить у собі сили подивитися їм в очі. І саме від цього залежить, яким шляхом ми підемо далі. Саме тому найбільше мені запам'яталися не битви і не видовищні сцени. А ті рідкісні моменти тиші, коли гра ніби говорить: «Зупинись. Подивись навколо. Запам'ятай цей момент. Він не триватиме вічно». І в цьому є щось... дуже людське. Так, бойова система стала більш видовищною. Так, головоломки все ще залишилися. Так, гра виглядає неймовірно і звучить ще краще. Але все це лише інструменти для того, щоб розповісти історію про людину, яка вчиться жити не серед мертвих, а серед живих. Після першої частини Сенуа змінилася. Вона все ще несе свій біль із собою, але більше не дозволяє йому визначати кожен її крок. Вона все ще боїться. Все ще сумнівається. Все ще чує голоси. Але продовжує йти вперед. Також не можу не відзначити українську локалізацію. Для мене завжди приємно бачити, коли такі великі та важливі проєкти отримують переклад українською мовою. Це дозволяє ще глибше зануритися в історію та сприймати її набагато ближче. P.S. З технічної точки зору гра справила на мене дуже хороше враження. Оптимізація виявилася чудовою, а картинка — однією з найкращих, які я бачив за останні роки. Хоча в другій половині проходження у мене почалися дивні вильоти та просадки продуктивності, загальне враження від технічного стану залишилося позитивним.

Hellblade 2 follows a very similar style to the first game. Its more of an experience than a typical game. But wow, what a beautiful one. The game is just as short as the first one, but it’s smart how they’ve tied the death rot to a different difficulty and trophy. I’ll definitely enjoy a second playthrough. The sound design is mind blowing, and the voices still feel like they’re in your own head. The story was fantastic and I really enjoyed it. It starts very slow, but if you push through the first hour, it becomes something special. Game ran flawlessly and the graphics were quiet good. Negatives: combat feels like a downgrade. The satisfying perfect parry from the first game is gone, and the “behind you” voice during combat is missing. Small details, but they made a big difference to me. The background score was also disappointing compared to the first one. “Passarella Death Squad – Just Like Sleep” is something I still listen to from the first one to this day, but here the music felt almost non existent. Overall, still a fantastic experience. I just hope they don’t cancel the series after Xbox shenanigans. Worth full price? No. On discount? Absolutely.

Hellblade 1 et 2 sont des expériences radicalement différentes Le 1 est plus tourné sur de l'horreur psychologique mais est au fond une oeuvre profondément humaine parce qu'elle accueille l'humain dans ses faiblesses de façon très personnelle, jusque dans son intimité psychique. Un jeu qui met en scène les délires paranoïdes mal systématisés et les idées de référence, distorsions cognitives, rupture de l'intimité mentale etc. Tout pour nous faire vivre à travers les yeux d'une jeune femme atteinte de schizophrénie, sans rien invalider. C'est finalement un jeu très "personnel", personnel sur l'expérience de vie Le 2 est plus tourné sur un départ en folk horror avant de finir sur une angoisse existentielle, de façon très humaine aussi, mais cette fois dans l'interpersonnalité. Un jeu qui joue beaucoup sur le concept de l'antagonisme et des blessures auto et hétéroinfligées, et sur le poids de notre héritage humain. La maladie est mise plutôt en second plan bien que les hallucinations visuelles soient autrement plus vivides. "Personnel" d'une façon très différente cette fois-ci, personnel sur le poids que nous portons et la portée de nos choix Là où le 1 est très centré sur la schizophrénie, le 2 ouvre la discussion sur l'Homme de façon générale Ces deux jeux n'ont rien à voir, malgré qu'ils suivent le même personnage A ne pas mettre entre toutes les mains, mais un public averti pourra apprécier une oeuvre cinématique amenant à des réflexions globalement déjà vues, mais de façon assez poignante

C’est là que le choix strict de Steam de recommander ou pas, a ses limites. Hellblade 2 n’est pas mauvais, j’aurais vraiment aimé lui mettre un pouce vers le haut en précisant ses défauts. Mais j’ai dû me forcer pour finir, je m’y suis ennuyé et donc je ne peux pas le recommander. Je vais toutefois mettre en lumière ses qualités. Il est beau. Il donne une suite au premier opus que j’avais adoré. Il a de bons passages et des puzzles intéressants, quoique redondants. Les développeurs ont fait des efforts louables pour satisfaire les fans, et donner une suite, apporter de l’évolution, sans changer le fond. Malheureusement pour moi, ça n’a pas fonctionné. Je crois que les longueurs sont son principal défaut. Mais bon, il est loin d’être mauvais et je ne voudrais pas être trop dissuasif.

Hellblade II es un muy buen juego pero venia de jugar previamente el Senua`s Sacrifice y venia con unas expectativas altisimas. Graficamente es espectacular y narrativamente tambien. El juego tiene mucha cinematica y narracion pero en mi opinion muy bien ejecutada al igual que la primera entrega hasta que llegamos a la jugabilidad. Hellblade Senua`s Sacrifice tenia un puntazo y era su combate, era totalmente satisfactorio hacer parry o combo a los enemigos haciendo que el combate sea orgasmico. Hasta que llegamos al combate del Hellblade II, muy limitado y enemigos que hacen siempre lo mismo para defender o atacar lo que provoca que hacer un combo a un enemigo sea muy dificil porque para no sufrir de mas hay que atacarlo de la misma forma de una y otra vez. Y por ultimo los puzzles que veniamos de unos muy buenos puzzles en la entrega pasada y unos muy simplones en esta segunda entrega Lo recomiendo? si ya jugaste la entrega anterior no jugaria esta secuela, al menos a mi me dejo un mal sabor de boca y de haber sabido no lo hubiera jugado y quedarme con el buen recuerdo del primer juego. Asi y todo si ya te pasaste el primero y queres jugarlo esperate un descuento y jugalo

To be honest, this game is one of the worst mental things that happened to me and I never want to play it again. That says it's a really good game, maybe too linear. If you have mental problems, don't play this. After each chapter, I was forced to take a one-day break, and I played Dark Rot on mute for my sake

Игра очень классная, проработанная. Видно, что над ней работали. Единственный минус данной игры - она кончается, коротенькая, она очень коротенькая. Ну, даже этим, что она короткая, игра показывает, что мне было приятно поиграть этих 7 часов-8 в эту игру, чем играть ♥♥♥♥♥♥ игры Ubisoft по 50-100 часов геймплея, которые ни о чем, которые рыгать хочется. Игра очень классная, советую.