Titan Quest: Anniversary Edition — це для мене приклад гри, яка дуже багато років тримається на досить простій формулі, але робить її настільки цілісною, що навіть зараз у ній легко провести чимало часу. Ти створюєш персонажа, вирушаєш у велику подорож, винищуєш міфологічних істот, збираєш спорядження, розвиваєш героя й рухаєшся далі, але головна принадність тут не в самій формулі, а в тому, як вона поєднана зі світом. Titan Quest бере античну міфологію не просто як декорацію, а фактично будує навколо неї всю пригоду.
Ти починаєш у Греції, проходиш через стародавні руїни, поселення, ліси, печери та храми, потім вирушаєш до Єгипту, далі — в Азію, і кожен регіон має власний вигляд, ворогів, архітектуру та загальне відчуття. Через це сама подорож стає однією з головних причин продовжувати гру. Цікаво не тільки отримати черговий рівень чи новий предмет, а й подивитися, куди тебе занесе далі. Світ постійно змінюється, і це добре підтримує відчуття великої пригоди.
Візуально, звичайно, вже дуже добре видно вік гри. Оригінальний Titan Quest вийшов ще у 2006 році, і Anniversary Edition не може повністю приховати те, що перед нами все-таки гра іншої епохи. Але при цьому художній дизайн витримав час значно краще, ніж можна було б очікувати. Локації мають характер, регіони відрізняються один від одного, а міфологічні істоти добре вписані в навколишній світ. Тут немає відчуття, що розробники просто взяли випадкові декорації й засипали їх монстрами — кожна частина подорожі має власну атмосферу.
І саме на цьому фоні дуже добре працює система розвитку персонажа. Напевно, це одна з найсильніших сторін Titan Quest. Замість того щоб вибрати один готовий клас і просто рухатися по його дереву, ти обираєш дві майстерності, які потім формують твого героя. На практиці це означає, що клас ти значною мірою створюєш сам.
Ця система мені подобається саме своєю свободою. Ти можеш піти в ближній бій, зробити персонажа лучником, магом, зосередитися на захисті, призиві істот або комбінувати абсолютно різні напрямки. Дві майстерності можуть добре доповнювати одна одну, а можуть створити досить дивну конструкцію, яку доведеться вже самостійно доводити до робочого стану. Через це прокачування не зводиться до постійного натискання кнопки «підвищити рівень» — ти весь час думаєш, ким саме хочеш бачити свого персонажа.
Приємно й те, що зміни в прокачуванні відчуваються безпосередньо під час бою. Нове очко в потрібну здібність або правильна комбінація навичок може суттєво змінити те, як ти проходиш звичайні сутички. Спочатку якась здатність здається другорядною, потім ти вкладаєш у неї більше очок, підбираєш спорядження під потрібні характеристики — і через кілька годин уже маєш зовсім інший стиль гри.
Окремий пласт — система спорядження та луту. Titan Quest дуже щедро засипає гравця предметами, і після великої сутички земля може буквально перетворитися на склад зброї, броні, кілець та іншого добра. Значна частина цього, звичайно, буде непотрібною, але саме тут і виникає головний азарт. Ти постійно перевіряєш характеристики, порівнюєш нову річ зі старою, шукаєш потрібні бонуси й час від часу знаходиш предмет, який чудово вписується у твою збірку.
Причому лут добре пов'язаний із системою розвитку. Якщо ти будуєш персонажа навколо певного типу шкоди або здібностей, то поступово починаєш дивитися на спорядження вже зовсім іншими очима. Просто більша цифра шкоди не завжди означає кращий предмет. Можуть бути важливими швидкість атаки, опори, характеристики, бонуси до навичок, тип шкоди та безліч інших параметрів. У якийсь момент підбір екіпірування стає майже окремою грою.
Бойова система при цьому досить проста, і саме тут найсильніше відчувається вік Titan Quest. Основу складає класичний action RPG-геймплей: вибрав ціль, атакуєш, використовуєш здібності, перемикаєшся між ворогами, підбираєш предмети й рухаєшся далі. Тут немає необхідності виконувати складні комбінації чи демонструвати якусь неймовірну реакцію. Глибина знаходиться не стільки в самому керуванні, скільки в підготовці персонажа.
І мені подобається саме ця взаємодія між прокачуванням та боєм. Коли ти правильно зібрав героя, звичайні вороги починають буквально розсипатися під твоїми атаками, а здібності працюють так, як ти задумував. Водночас сильніші противники або боси можуть досить швидко показати, де саме у твоєї збірки проблеми. Раптом виявляється, що ти чудово знищуєш звичайних монстрів, але маєш слабкий захист від певного типу шкоди або недостатньо ефективний спосіб боротися з конкретним противником.
Дизайн ворогів загалом теж працює на атмосферу. Мені сподобалося, що гра не намагається придумати якусь абстрактну фентезійну фауну, а використовує знайомі образи міфології. Сатири, кентаври, горгони, мінотаври та інші істоти поступово стають частиною цього світу. Особливо приємно, коли ти впізнаєш істоту ще до того, як вона взагалі вступила в бій, тому що гра досить добре використовує культурний контекст, на якому побудована.
Інша сильна сторона — дизайн локацій. Titan Quest добре розуміє, що в action RPG гравцеві доводиться проводити десятки годин у цих місцях, тому світ не може бути просто коридором із ворогами. Тут є міста, руїни, храми, пустелі, ліси, печери, гробниці та інші типи територій. Звичайно, ти все одно постійно повертаєшся до знайомої схеми «йти вперед і вбивати», але зміна оточення дозволяє цій рутині не настільки швидко набридати.
Те саме можна сказати і про квести. Вони нормально виконують свою функцію, направляють тебе світом, відкривають нові місця й дають додаткові причини досліджувати територію, але далеко не кожне завдання залишається в пам'яті. Багато чого зводиться до знайомого «піди туди, знайди це, убий того, повернися назад». Для жанру це цілком нормально, але в довгій грі подібна структура поступово починає відчуватися.
Сюжет тут для мене скоріше доповнення, ніж головна причина проходження. Він побудований навколо повернення міфологічних істот і загрози, яка поступово стає масштабнішою, а головний герой рухається від одного регіону до іншого, поступово розбираючись із цією проблемою. Історія виконує свою роботу — дає тобі мотивацію й пояснює, чому ти взагалі йдеш далі, але найбільше мене все одно цікавила сама подорож, прокачування та дослідження світу.
Що мені також сподобалося — гра не намагається постійно поспішати. Вона дозволяє просто йти вперед, розглядати оточення, забігати в чергову печеру, перевіряти скриню, збирати предмети й поступово розвивати персонажа. Це дуже проста структура, але вона добре працює саме в такому жанрі. Ти завжди приблизно розумієш, що робиш, але водночас маєш достатньо маленьких причин продовжувати: ще один рівень, ще один предмет, ще одна здібність, ще одна локація.
Музика теж добре доповнює цю подорож. Вона не намагається постійно перетягувати увагу на себе, але підтримує атмосферу конкретного регіону й загальний настрій пригоди. Звукове оформлення бою теж достатньо виразне: різні атаки мають своє звучання, магічні здібності добре відрізняються одна від одної, а сутички не перетворюються на повністю беззвучне клацання по ворогах.
Щодо Anniversary Edition, то тут важливо, що це не просто старий Titan Quest, який залишили без змін. Видання містить оригінальну гру разом із Immortal Throne, а також численні виправлення, покращення й зміни, спрямовані на те, щоб зробити проходження комфортнішим. Але воно все одно не перетворює гру на сучасну action RPG, тому деякі рішення інтерфейсу, керування та загального дизайну вже відчуваються архаїчно.
Titan Quest: Anniversary Edition — це стара, але досі напрочуд міцна action RPG. Вона не ідеальна, місцями повторюється, подекуди відчувається архаїчною, але коли всі її системи починають працювати разом, стає зрозуміло, чому в неї досі хочеться грати.
