Orcs Must Die! 2 — це гра, яку найкраще запускати без зайвих очікувань. Просто заходиш із другом, вибираєте рівень, ставите пастки й дивитеся, наскільки довго зможете стримувати натовп орків. І це дуже весело.
Головна перевага гри для мене — саме кооператив. Коли ви граєте удвох, кожен поступово починає займатися своєю частиною оборони: один ставить пастки в одному проході, інший готує іншу ділянку, хтось бере на себе сильніших ворогів. А потім усе одно щось іде не за планом. Орки прорвалися. Пастки не спрацювали так, як хотілося. Хтось не встиг добігти. І через кілька секунд ви вже обоє бігаєте по карті й намагаєтеся врятувати ситуацію. Саме в таких моментах гра розкривається найкраще.
У ній є дуже приємне відчуття, коли ти спочатку дивишся на карту й думаєш: «Ось тут ми їх зупинимо». Потім розставляєш пастки, вибираєш зброю, готуєшся до хвилі. А потім приходить перша орда. І ти починаєш дивитися, як усе це працює. Один орк потрапив у пастку. Другий полетів у прірву. Третій застряг у коридорі. А потім приходить ще сотня. І ти вже просто намагаєшся вижити.
Мені сподобалося, що гра дозволяє експериментувати з обороною. Поступово відкривається більше пасток, зброї та способів зупиняти ворогів, і цікаво перевіряти, які комбінації працюватимуть краще. Особливо приємно, коли випадково знаходиш якусь комбінацію, яка працює набагато краще, ніж очікував.
При цьому гра не намагається бути надто серйозною. І це теж великий плюс. Орки тут не виглядають як якась страшна загроза людству. Їх можна штовхати, підпалювати, заморожувати, кидати в прірви й буквально перетворювати проходження рівня на маленький атракціон із пасток.
Гумор, стиль і загальна подача добре відповідають цій концепції. Але саме тут починають проявлятися обмеження гри. Її дуже легко зрозуміти, але з часом вона починає повторювати саму себе. Перші рівні цікаві тим, що постійно відкривається щось нове. Ти отримуєш нову пастку, нову зброю, новий тип ворога і думаєш, як усе це можна використати. Але через певний час основна формула стає знайомою. Поставити пастки. Пережити хвилю. Покращити спорядження. Повторити. Звичайно, рівні відрізняються, вороги стають сильнішими, а ситуації ускладнюються. Але загальний цикл залишається приблизно тим самим. Тому найбільше задоволення я отримував саме від спільної гри, а не від якогось величезного розвитку механік.
І тут є важливий момент: я не думаю, що це обов'язково недолік. Orcs Must Die! 2 не виглядає грою, яка намагається бути чимось грандіозним. Вона просто бере одну ідею — захищати свою позицію за допомогою пасток — і робить із неї веселий кооперативний досвід. І зі своїм завданням вона справляється.
Мені також сподобався темп. Тут немає необхідності витрачати багато часу на підготовку. Ви просто заходите на рівень, розставляєте пастки — і дуже швидко починається дія. Саме тому гру легко запустити «на годинку», а потім раптом зрозуміти, що ви вже пройшли кілька рівнів. Щодо складності — вона теж приємно змінюється. На початку багато чого можна робити майже навмання. Але поступово вороги стають сильнішими, з'являються нові типи загроз, і вже не достатньо просто поставити кілька однакових пасток у проході. Потрібно думати про розташування, комбінувати різні способи контролю ворогів і стежити за тим, щоб вони не прорвали оборону. І коли вдається ідеально провести хвилю — це дуже приємно.
Але якщо оцінювати Orcs Must Die! 2 як гру цілком, а не як вечірній кооператив із другом, їй трохи не вистачає різноманітності. Після певної кількості годин ти вже добре розумієш, що вона може запропонувати. І тоді головним джерелом задоволення стає не відкриття нових механік, а саме процес гри та спілкування з напарником. Тому для мене це хороша гра, яка чудово виконує свою основну функцію.
