Гра зустрічає неймовірними краєвидами Ісландії X століття. Похмуре розбурхане море, гострі чорні скелі та Сенуа, яка цього разу добровільно здається в полон вікінгам. Вона більше не та безпорадна, залякана дівчина, що пливе в човні до царства мертвих. Її мета масштабна й люта — дістатися до лігва работорговців, звільнити свій народ і знищити велетнів, які тероризують ці землі.
Але якщо ви думали, що Сенуа вилікувалася, то аж ніяк. Голоси в її голові (знайомі Фурії) все ще тут. Вони так само шепочуть, сперечаються, глузують або благають повернутися назад. Проте тепер Сенуа вчиться не просто з ними жити, а приймати свій психоз як зброю, намагаючись зрозуміти природу монстрів навколо.
Від інді-експерименту до головної техно-демки покоління
Якщо перша частина створювалася командою з 20 людей у старій переговорній на коліні як сміливий експеримент «Independent AAA», то сиквел — це вже зовсім інша історія. Після того як студію Ninja Theory купила Microsoft, розробники отримали безліч грошей і новітні технології. По суті, Hellblade II створювали як головну вітрину можливостей рушія Unreal Engine 5 та консолей нового покоління. В моменті абсолютно забуваєш, що це гра.
Автори знову підійшли до розробки з максимальною серйозністю. Вони їздили в масштабні експедиції до Ісландії, скануючи реальні ландшафти за допомогою фотограмметрії, щоб у грі все виглядало до божевілля фотореалістично. Меліна Юргенс, яка вже стала професійною акторкою (хоча ми пам'ятаємо, з чого все починалося), пройшла через пекельні фізичні тренування та курси бойових мистецтв. Кожна її гримаса, кожен крик болю чи страху зчитувалися датчиками так детально, що межа між грою та реальним кіно просто стирається.
Кінематограф наосліп, або коли гра стає фільмом
Геймплейно Hellblade II стала ще більш безкомпромісною в прагненні до кінематографічності, і це, мабуть, найбільш спірний момент проєкту. Інтерфейсу на екрані, як і раніше, немає взагалі — ми бачимо лише Сенуа та неймовірний світ навколо. Проте самі ігрові механіки помітно спростили.
Бойова система: забудьте про битви з кількома ворогами одночасно. Це виключно видовищні, брутальні та важкі дуелі один на один. Навіть якщо суне натовп, камера намертво прикута до одного суперника, а інші чекають своєї черги або нападають зі спини за сценарієм. Бої відчуваються неймовірно кінематографічно: мечі б'ються об щити з металевим дзвоном, Сенуа брудниться в багнюці та крові, палає, а кожен удар має колосальну фізичну вагу. Але тактично все просто: удар, блок, ухилення, парирування та дзеркало для уповільнення часу.
Головоломки: вони схожі на першу частину, але стали масштабнішими. Ми знову шукаємо приховані руни й знаки в геометрії скель, дерев чи тіней. Додалися також просторові пазли, де за допомогою магічних вогнищ можна змінювати реальність навколо: прокладати шлях там, де щойно була суцільна стіна.
Симулятор ходьби: готуйтеся до того, що більшу частину з 5–6 годин проходження ви будете просто йти вперед лінійним коридором. Свободи вибору тут немає, гра веде вас за руку від однієї красивої сцени до іншої.
Окремим сміливим рішенням стали примусові чорні смуги зверху та знизу екрана (формат 2.39:1), які не можна вимкнути. З одного боку, це перетворює гру на справжнє голлівудське кіно, де кожен кадр вибудований ідеально. З іншого — на звичайних моніторах 16:9 та екрані стімдек ці смуги помітно «крадуть» простір, посилюючи відчуття клаустрофобії та психологічного тиску.
Головне технічне досягнення сиквелу — абсолютна відсутність екранів завантаження. Гра відчувається як один безперервний кадр: кат-сцена плавно, без жодної склейки чи затемнення, переходить у геймплей, а ходьба — у запеклий бій. Просто не помічаєш, де закінчується кіно і починається контроль гравця.
Аудіальний транс та Heilung
Звук — це знову те, заради чого цю гру варто запускати. Бінауральний аудіозапис вийшов на новий рівень. Грати БЕЗ навушників — це просто злочин проти проєкту. Фурії тепер звучать ще живіше: вони перешіптуються у вас за спиною, підказують під час бою, коли ворог замахується ззаду, і створюють такий об'ємний 3D-ефект, що мимоволі починаєш озиратися у власній кімнаті.
Окремий екстаз — це саундтрек. Цього разу розробники залучили культовий експериментальний фолк-гурт Heilung. Їхній фірмовий горловий спів, первісні шаманські мотиви та ритмічні ритуальні барабани створюють чистий гіпнотичний транс.
Особисті враження
Якщо до першої частини у мене було нуль претензій, то сиквел викликає трохи змішані почуття, але це все одно унікальний досвід. З одного боку, як гра Hellblade II майже не розвинулася: вона дуже коротка, лінійна, а геймплей часом здається занадто простим і затягнутим через довгу ходьбу і моментами чекаєш наступного бою.
З іншого боку, з погляду атмосфери та емоційного тиску — це знову неймовірний, важкий бед-тріп. Психологічна напруга нікуди не зникла. Гра майстерно маніпулює вашим сприйняттям, змушуючи сумніватися в усьому, що ви бачите на екрані. Нічому не можна вірити, це все велика метафора.
Варто ще зазначити, що в цій частині Сенуа більше не одна, у грі з'являються живі люди. Коли в першій частині Сенуа була абсолютно соло, історія відчувалася більш інтимною і болючою. Тут же, ми тепер маємо розділити вибір і жагу дівчини до людей. В цілому гру оцінюю на 9/10, і ,звісно, рекомендую до проходження і прослуховування музики.
«Її історія ще не написана»
Це не та гра, в яку ви будете повертатися заради геймплею. Це інтерактивний арт-об'єкт. Так само, як і першого разу: вимикайте світло, беріть геймпад, вдягайте навушники та дозвольте Сенуа знову забрати вас у свій містичний та моторошний світ. Воно того варте.
