Witchfire

If I understood the game progression sooner, I probably would've refunded this game. In short, you start the game on beginner difficulty and are not able to progress in certain areas until you permanently increase the difficulty (referring to gnosis). Certain weapons, challenges, and areas are all tied to difficulty progression that is non-reversible. What I dislike about this system is how it feels like they only allow you one way to play their game. I could look past acquisition of content tied to difficulty but I don’t want to be stuck in that harder mode with no reverse available. I've respect for anyone who enjoys challenging gameplay but I don't think everyone wants it in one flavor alone. Having options for those who'd like a less chaotic playthroughs in the long run that doesn’t involve being locked out of half the game would go a long way. I don’t want my file permanently in hardcore mode just because I wanted a certain weapon or visit a locked area.

This is one of the best Early Access games on this entire platform. The style is oozing, the shooting is sublime, the progression is divine and the arsenal is as diverse as a parade in June. Did I mention the style? The style is godly (pun intended). You are doing yourself a disservice if you're not playing this game.

Ну що ж, пограв я пару годин у Witchfire і вважаю, що щось та й зрозумів про цю гру. Зрозумів я те, що вона ах*єнна майже у кожному аспекті. Проект створили автори Painkiller і The Vanishing of Ethan Carter. І дивовижним чином у цій роботі відчувається спадщина обох проектів. Від першого гра успадкувала шалений темп, агресивні перестрілки та неймовірний імпакт від кожного влучання. Від другого - любов до похмурих пейзажів, моторошної краси й заплутаних історій, які розкриваються дуже неспішно. Перед нами шутер, який поєднує в собі елементи “соуслайку”, “екстракшену” і драйового ганплею. І якщо на папері це здається якоюсь кашею, то грається це просто неймовірно. Але давайте про все по порядку. Світ Witchfire - це альтернативна реальність, у якій відьми ведуть війну проти Церкви. Безсилий перед їхньою магією Ватикан створює прейєрів - грішників, перетворених відьомським полум’ям на безсмертних мисливців. Одним із них є головний герой: небезпечний злочинець, якому дали останню можливість заслужити спасіння. Церква відправляє його на землі Відьми Чорного моря, щоб знайти артефакт, здатний змінити перебіг війни. Після короткої вступної катсцени Witchfire майже перестає пояснювати події. Історію доводиться самостійно збирати з описів предметів, записів, діалогів та оточення. Поступово гра порушує важливі запитання: хто небезпечніший - відьми чи люди, які заради перемоги самі створюють чудовиськ? Чи може грішник заслужити прощення, залишаючи за собою гори трупів? Та чи залишилося в прейєрі щось людське? Повний сюжет сформується лише у версії 1.0, але вже зараз гра пропонує інтригуючий лор із релігійними образами, моральною неоднозначністю та розмитою межею між світлом і темрявою. Але то все фігня. Головна причина закохатися у Witchfire - її фантастична стрільба. Зброя тут має вагу, характер і чітке призначення. Револьвер змушує уважно рахувати постріли та винагороджує точність. Дробовик перетворює ближній бій на кривавий танець. Снайперська гвинтівка дозволяє контролювати арену на відстані, а автоматична зброя підходить для агресивного тиску. І кожна пушка тут унікальна не тільки візуально. Наприклад, мені дико зайшов револьвер “Дуаліст”. Ти стріляєш у тіпа, в потім починаєш цілитися, аж поки не почуєш клацання механізму пістолета. І тоді “бам” і ти наносиш достобіса шкоди. Або ж “Стрига”, яка прибиває ворогів до стін. Чи “Кощей”, який стріляє кістками. Чи ПП-шник, який перезаряджає фул обойму після вдалого ривка. Чим більше я відкривав зброї - тим більше мені хотілося ще і ще. Жодна з пушок мені не набридла. І кожну з них я вкачав до максимально можливого рівня. До вогнепальної зброї додається й магія. Легкі й важкі закляття дозволяють заморожувати супротивників, підпалювати їх, контролювати натовп або завдавати величезної шкоди. Справжня глибина відкривається тоді, коли зброя, чари та магічні реліквії починають взаємодіяти. Заморожений ворог стає ідеальною мішенню для потужного пострілу, вогонь поширюється між цілями, а правильно підібрані ефекти запускають ланцюгові реакції. Witchfire постійно підштовхує не просто стріляти, а конструювати власний стиль знищення. Так, друзі моя. Ця гра змусить вас не просто стріляти, думаючи спинним мозком. Вона змусить вас вибудовувати білди. А теперь давайте детальніше про геймплейний цикл. Кожна експедиція починається у Гермиторії - безпечному прихистку, де герой досліджує нове спорядження, покращує характеристики та готує різні бафи для рану. Після цього ми відправляємося на одну з локацій за власним бажанням. Після прибуття гра надає повну свободу дій: можна досліджувати територію, виконувати випадкові події, збирати ресурси, шукати скрині або вирушити до небезпечнішої цілі. Проте чим довше залишаєшся на карті, тим більше ризикуєш. Загибель означає втрату здобичі, хоча гра дає одну можливість повернутися та забрати залишене. Все як в “соуслайках”. Завдяки цьому кожен похід перетворюється на дуель із власною жадібністю. Вийти зараз із гарантованою винагородою чи зачистити ще одну арену? Витратити лікувальний еліксир або сподіватися уникнути шкоди? Спробувати перемогти Фамільяра відьми чи відступити й повернутися сильнішим? Witchfire майстерно створює ситуації, у яких поразка майже завжди здається наслідком твого рішення, а не несправедливості. Ну і ще варто зауважити, що чим довше ви перебуваєте на локації і наводите шуму, тим сильніше росте рівень скверни. А чим сильніше він росте - тим більше спавниться мобів і різних катаклізмів, які насилає відьма. Тут вам і торнадо, яке може зашпурнути вас кудись; і купа асасинів, що прийдуть по вашу голову; і загін привидів і навіть, мать його так, корабель-привид, який ху*ритиме по вас з усіх гармат. Окремої похвали заслуговує прокачка. Її тут декілька видів. В експедиціях ви будете збирати відьомський вогонь. Це місцева валюта. Винівши її з рану ви можете прокачати стати. Тут вам збільшення кількості набоїв, підвищення здоров’я і так далі. Кожен наступний рівень буде дорожчим, а тому фармити доведеться багато. Але завдяки прекрасному ганплею це не відчувається як щось погане. Далі ви качаєте пушки. Убивши зі ствола 25 ворогів ви відкриваєте перший містерій зброї, який наділяє її якимись новими здібностями. До прикладу, якась гвинтівка матиме заряджений постріл, що буде морозити ворогів, а якийсь пістолет почне фігачити без перезарядки, аж поки не перегріється. І ще ви отримаєте пачку нових умов, які потрібно використати для переходу на третій містерій. І їх треба виконати, адже максимальний потенціал пушки відкривається саме на ньому. Ну і, звичайно ж, не можна обійти стороною систему Гнозису. Це рівень світу, який ви можете самі підвищити після виконання певних умов. Чим вищий рівень гнозису - тим кращі нагороди і більше валюти на локаціях. Але і ворогів більше та дамажать вони сильніше. На момент написання цього огляду максимальний рівень гнозису у грі сьомий і це пи*дець, друзі. А ще під час кожного окремого забігу ви можете активувати аркани для свого персонажа. Вони спочатку рандомні, але потім ви можете підшаманити порядок їх випадіння. Тут можна собі бахнути більше валюти з ворогів; підпал супротивників; додатковий еліксир і ще багато чого іншого. І от це поєднання постійної прогресії з мінливими умовами кожного нового рану забезпечує Witchfire колосальну реграбельність. Завжди хочеться дослідити наступну містерію на зброї, випробувати нове поєднання заклять або перевірити, як знайома зброя працюватиме в іншому білді. Візуально Witchfire виглядає розкішно. Замість безбарвних боліт і сірих руїн гра пропонує майже казкові краєвиди: сонячні узбережжя, осінні ліси, стародавні замки, монастирі та затоплені підземелля. Готична архітектура органічно поєднується з природою, релігійними образами й відьомською магією. Кожну локацію хочеться розглядати, хоча небезпека може ховатися за красивою аркою чи у високій траві. Особливо вражає цілісність стилю: зброя, вороги, одяг та оточення виглядають частинами одного світу Не менш переконливий і звук. Дробовики є*ашать важко, гвинтівки б’ють різко, а револьвери звучать наче смертний вирок для ворога. Перезаряджання, клацання механізмів і свист куль формують власний ритм бою. Стриманий саундтрек дозволяє почути шум моря, вітер у руїнах і далекі крики, а під час великих сутичок підсилює хаос, не заглушаючи соковитий голос зброї. Witchfire - це той рідкісний шутер, у якому всі елементи чудово доповнюють один одного. Відмінна стрілянина робить бої захопливими, різноманітна зброя спонукає експериментувати, глибока прокачка відкриває нові стилі, а експедиції постійно змушують залишитися «ще на один ран». Гра складна, але чесна. Спочатку ти ледве виживаєш у ролі здобичі, проте поступово стаєш мисливцем, якого повинна боятися навіть відьма. Попри ранній доступ і незавершений сюжет, Witchfire уже є міцним, красивим і самобутнім шутером. Це похмура казка про гріх, віру та полювання на відьом, розказана мовою пороху й магії. Я пройшов увесь доступний контент і тепер із нетерпінням чекаю на нові локації, зброю та порції лору.

Witchfire is something special. It’s a mix of roguelike elements blended with a solo-extraction shooter. I can’t say I’ve ever played anything like it. It isn’t without its flaws: there is some grind involved in the Gnosis system, workshop research can take multiple runs to complete, and weapons can be a chore to upgrade via mysteriums. But something about this game scratches an itch I didn’t know I had and I find myself jumping back in often to make more progress. Each map appears deceptively small on the surface but typically contain multiple dungeons, secrets, and additional areas that require a higher Gnosis levels requiring multiple play throughs to see and unlock everything. The highlight of the game for me has to be the combat system. Mixing spell casting with impactful weapons that are fun to use of which there is a healthy variety ensures that most play styles are viable. I’m a cricket/psychopomp main and nothing quite beats the rush of ripping through waves of enemies, dash-reloading all the while flinging frost and summoning minions to deal with adds. There is a stamina system ala souls-likes but depending on your build this quickly becomes a non-issue. It is far from an easy game: you will get killed, lose all your ♥♥♥♥, and have to go back and get it all while trying to make sure you don’t die again. Bosses will absolutely challenge you and certain dungeons require a ridiculous degree of skill, such as the tower on the first map: on the surface it just looks like a giant tower looming over the entire island, but once you get inside there is an entire dungeon of its own that will challenge even the most skilled players. Enemy variety is varied and fun. Nothing ever feels unfair imo and typically death is something to be learned from: could you have dodged sooner? What’s the ideal load out for the enemies I face? Are my spells appropriate for the weapons I’m bringing in? All questions that must be answered when taking a crack at this games maps. Elite enemies add a nice challenge as well, and the world corruption system adds an additional challenge worth undertaking. The Astronauts are excellent devs and you can tell they take pride in releasing a polished experience. Updates do take a while to come out but most of them are top-tier quality and what’s here is equal to if not more than most 1.0 releases. I cannot recommend this game enough. Can’t say there is anything quite like it. If you are a fan of extraction shooters, punchy weapons and pulling off crazy ♥♥♥♥ in the face of overwhelming odds, you can’t do much better than Witchfire. Excited for 1.0 and beyond.

I like the gritty art, spells and gunfire is pretty fun! There's a lot of potential here but I'm just not interested in getting 2-shot by the first boss again. I'm not super interested is spending another hour stuck in the same little map sweeping up trash-mobs. This game started out fun and quickly turned into a chore. In Doom you get to be a brawler and enjoy the ebb and flow of health, armor and ammo. In this game every single point of damage is a brutal hit. I got to the 3rd area and you have to win 7 fights in a row while circling a big island (the map doesn't change each time but the baddies move around a little)... 45 minutes later after circling the island and killing every single baddie you get 1 shot at killing a massive boss. It will 2-shot you from practically anywhere, sometimes even while behind cover like a cart, or maybe on the far side of a stone cliff wall... for example... ask me how I know... There is a TON of locked content that I can't access until I beat this boss but.... eh... I just don't want to clean up trash mobs for another 45 minutes to lose a 35 second brutal boss fight again. There is NO OTHER PATH to unlock new abilities or guns until I beat this guy. I'm sure there's fun on the far side of this time sink but it's hard to learn a boss's moves when you only fight him for about 40 seconds of every hour that I stay stuck here in a place of no progression... I'm out. I do hope they keep cooking. Maybe I'll come back and check it out in a few months.

I really like this game but it hasn't worked for me for a month or two. There's been a known issue regarding nvidia drivers for a wile now and its hasn't been addressed by the devs. usually early access would excuse this but its just been too long at this point. Iv tried a lot of things to try to get it to work edit: I got it to run on my laptop on the lowest settings for a bit until parts of the map just started flat out stopped loading in

Headline: I finished the story, now I’m just here for the chaos. After 32 hours and a full completion of the story, I can confidently say Witchfire is one of the most polished extraction-lite experiences currently on the market. It doesn't just play well; it feels right. Mechanics: Tight, visceral, and incredibly satisfying. Every shot feels impactful, and the combat loop is a masterclass in "just one more run" design. The Devs: This is where the game truly shines. It is rare to find a studio that listens to community feedback this effectively. The frequent patching isn't just maintenance; it’s active evolution. The Content: The Revelations update—specifically Corruption 2.0—is a complete game-changer. It added the depth and complexity the world was craving. Replayability: Extremely high. Even after finishing the main campaign, the procedural elements and build variety keep the loop fresh. If you like high-stakes combat, polished mechanics, and developers who actually care about their players, buy this game. Pros: Everything feels premium; Devs are legends; Revelations is peak gameplay. Cons: It is possible to lose all your progress and want to scream after 1.0 (but in a fun way).

Офигенная игра. Наглядный пример, когда маленькая студия выпускает неказистую игрушку, которая внезапно разрывает топ. Графика старовата, но и я не молод - мне вообще по кайфу, гораздо лучше натужного глянца. Отсутствует нормальное обучение - не беда, есть интернет и пытливый ум, воспитанный РПГ старой школы. Но, есть две большие проблемы, имхо. Очень мало карт. Логично, что при такой популярности появятся ДЛС с новыми картами, и я их куплю без тени сомнения. Но ведь уже давно технологии позволяют генерировать карты по шаблону. Берите те же карты, но при каждом новом прохождении не сундуки местами меняйте, а ландшафт. Вторая проблема связана с первой. Сложность растёт даже не в геометрической, а экспоненциальной прогрессии. 1 карта изи катка. 2 карта норм катка. 3 карта жесть катка. Вроде всё логично. Но при развитии сюжета и увеличения "гнозиса" внезапно на этих картах наступает натуральный апокалипсис. Взрывается всё, со всех сторон стреляют, кругом жопа. Прям буллет-хелл. Да, найдётся полтора задрота, которые скажут, что я просто не скилловый. Но платёжеспособная часть населения как раз не задроты, а такие нескилловые ребята как я. Возьмём к примеру Элден Ринг - 800к+ очень положительных отзывов, хотя игра сложная. ДЛС к Элден Ринг - 80к+ смешанных, потому что просто неиграбельно из-за сложности. Здесь полтора задрота будут кричать, что всё изи. Но статистика показывает, что до 25 уровня дошло только 30 % игроков, хотя получить 25 уровень это 3 часа игры. До 50 уровня - 14 %, хотя 50 уровень это далеко не предел. Проблема в том, что ты не пройдёшь 4 карту, пока не откатаешь 30 раз третью карту, а равно не пройдёшь 5 карту, пока не откатаешь 4 карту. С учётом того, что они тупо одинаковые - это просто приедается. Я хочу играть, а не фармить. Мне не в кайф 30 раз проходить Алый берег, чтоб потом выхватить в рыло от второго фамилиара в Вельморне. И это мы не берём в расчёт механику бедствий, от которой жопа просто рвётся. В сухом остатке - игра кайф, я часов 50 в ней ещё точно набью. Но есть проблемы, которые надо решать. Снижать сложность, включать рандомную генерацию локаций, ребалансить события. Ставлю дизлайк не потому, что игра плохая, а чтоб привлечь внимание. В остальном - полный кайф

真tm的好玩。简直是针对我所有的敏感点做的订制倒模。