What Remains of Edith Finch

10/10. Це одна з тих ігор, після яких ще довго сидиш і думаєш про все, що щойно пережив. Мені щиро шкода родину Фінчів. Особливо дітей, які пішли з життя надто рано, і батьків, яким довелося пережити таку втрату. Під час проходження мене не полишало відчуття самотності. Здавалося, що майже кожен член цієї сім’ї залишався наодинці зі своїми страхами, переживаннями та мріями. Найкраще це, на мою думку, показано в історії Льюїса. Він не просто фантазував він поступово тікав у вигаданий світ, бо реальність більше не приносила йому радості. Саме цей епізод змусив мене найбільше замислитися. Окремо хочу відзначити те, як розробники подали кожну історію. Кожен епізод має власний стиль, власну атмосферу й навіть власний спосіб взаємодії з гравцем. Жодна історія не повторює іншу, і саме це робить гру такою особливою. Дуже сподобалося й те, як у грі використано текст. Він не просто супроводжує оповідь, а стає частиною світу, органічно вплітаючись у локації та допомагаючи ще глибше зануритися в історію. Гра коротка, але вона викликає сильні емоції й залишає після себе той самий важкий, тягучий післясмак, який ще довго не відпускає. Дякую розробникам за цю неймовірну подорож.

One of the best written games I have ever played. Does not percieve the player as idiotic and gives you just enough lore to be interesting even as a "walking sim". The whole 3 hours managed to keep my attention and I thought about the story long after finishing it. A bit tragic but not a horror :)

神，已严肃向周围所有朋友推荐

玩完后怔了一会就赶快过来好好记录，意犹未尽，只能借着回甘再系统梳理一遍。 首先要夸的是游戏的交互性。我玩的游戏很少，但是这个游戏的引导和适当的开放性实在很对我胃口。以及沉浸感太强了，一次次在人物身上主动或被动迎接着未知的命运——彻底展现出了与文字、影音不同的艺术特性，我估计很多帖子如果要推荐“最能展现第九艺术特性的游戏作品”，里面一定有这部游戏。很多游戏剧情展示纯ppt来着，无趣透了。其次，细节控狂喜，不同人物对应的不同特性的屋子、不同的章节内容音乐风格美术风格ui交互风格、“死亡笔记（bushi）”、还有墓地的墓碑（我玩到这的时候实在忍不住一个个仔细的观赏），非常注意通过不同的元素设计来展现章节的不同，对我这种特别容易ed的太幸福了太快乐了——一直会非常期待下一个故事！ 接下来讲讲我的感受。我本身就特别喜欢百年孤独，玩这个游戏总是会忍不住想起来并一直比对来思考。如果说百年孤独里面家族的诅咒是“孤独”，游戏中芬奇家族一直笼罩的阴影为“死亡“、时时刻刻对家族进行呼唤的死亡。以及百年孤独总是视作”拉美编年史“，所以我感觉这部游戏也或少有点在讲美丽卡编年的私心在，Sam那面美国国旗更是让这种感觉达到极致（sorry），其中有几位的故事是连我也能get到的时代印象。我绝对很津津乐道这种能解读来解读去的魔幻现实主义风格，我完全发现了。 没错，然后也会忍不住回想比对我们的如今。为什么以”家族“为主角的作品能对我有这样大的魅力？但为什么以”家族乡土“为叙事主体的作品在逐渐在消弭？第一问题我猜是因为控制变量法以及这样横向比对对于人物群像个体与交互关系和整体宿命展示的无可替代的优越，第二个，时代下，碎片叙事背景下，主体在被放得越来越大，传统血缘的牵扯在迷幻下变得拉丝摇摇欲坠。个体过大，难免孤独感更胜，另一个方面，群体叙事开始在这个孤寂中逐渐在被放大甚至有点点成为新主流的倾向。大概就是感慨一下，我们这代人甚至再以后，看此类作品总是会更觉得雾里看花的架空一般的乐呵，而难有创作的心境。阿巴。 好！！接下来终于到我包这盘饺子所为的醋了！我实在太喜欢里面walter那一节了，里面的虚幻与象征反反复出现。他因为姐姐之死而恐惧，把自己跟黄桃罐头封一块儿了跟《死神来了》一样。时时刻刻屏息倾听死亡粗重的喘息，直到自己主动选择走入那个怀抱。与其说他是因为寂寞而发疯，我更喜欢理解他为终于有了迎接命运的勇气，明白了死亡的无可逃避才真正有了直视阳光的勇气，我想他最后那一刻是非常幸福的正如画面中最后一个镜头是对于太阳痴迷的凝视一样。后面edith走出来隧道那一段更让我天灵盖都感受到了爽——没有意外的火车，死亡那面是一片无边的海洋。 狠狠升华了！！主被动的切换。写到这里我又想到，一开始我们进入walter的房间，他的墙纸就是海中耶。我最早的美国文学的启迪之一就是《老人与海》，那时候年纪太小，实在看不懂纯硬看。但是现在这是我最喜欢的文学作品之一。我刚开始发现这位是长胡子硬汉的时候就开始有好感了（bushi）。也请允许我因为这一章节里面种种和它元素上的相似性产生联想代入和共鸣吧。 有一天我一定会再玩一遍~

Very good story. Storytelling was extremely good and emotional. Would recommend to people 100%

made me cry. thought about my own family.