По-перше, це одна з трьох ігор, заради яких я у 15 років пішов працювати, щоб придбати PS2 (в одному ряду з Ico та Shadow of the Colossus). І ось якщо Ico та SotC я пройшов одразу, то піратка Ōkami була японською версією з жахливим машинним перекладом, а англомовну версію я так і не знайшов, тому просто відклав гру.
Вдруге я майже зіграв у неї, коли вийшло HD-видання на ПК, але початок був настільки повільним, що я знову відклав гру.
Ну і нарешті, коли анонсували Ōkami 2, я зрозумів, що треба знайти час, щоб оцінити першу частину і закрити старий гештальт.
Якщо коротко, гра дійсно хороша, але дуже специфічна, що створює певну контроверсійність у досвіді.
Перше, що одразу кидається у вічі, — це незвичний артстиль, і ти думаєш: "Цікаво, треба спробувати". Саме на це я купився у 2007-му, і, у принципі, не розчарувався навіть у 2025-му. Це дійсно унікальне поєднання стилю Sumi-e (розпис чорнилом) із 3D-графікою нульових, яке дозволило грі дійти до наших днів і виглядати автентично. Більш того, цей стиль навіть вплинув на дизайн Street Fighter IV.
Серед плюсів HD-видання хочу відзначити анти-гостинг-мод у самій грі. Якщо зробити скріншот і подивитися на нього, то буде помітно розмиття навколо об'єктів у сцені. Це спеціально зробили, щоб створити ефект перемальовування кожного кадру чорнилом наново. Але в епоху високої роздільної здатності без цього моду складається враження, мовби під час гри у вас стрімко погіршується зір.
Тепер до технічних недоліків. Гра чомусь не розпізнає кілька оверлеїв, і оскільки я грав на геймпаді Xbox, то вмикався лише його оверлей. Таке бачив уперше, і через це я не міг нормально робити скріншоти через Steam.
Ще один момент — Ōkami має лише один варіант повноекранного режиму: безрамкове вікно. Коли переключаєшся на іншу програму, гра скидає всі налаштування графіки до дефолтних і відкривається у вікні 4:3. Це трохи дратувало, і доводилося виходити в головне меню, щоб усе знову налаштувати.
Окремо варто виділити музичний супровід. Масамі Уеда зробив величезну роботу, надихнувшись традиційними японськими інструментами, і створив мелодії, які буквально оживляють світ гри. Як він сам підкреслював, на відміну від традиційних мотивів, які часто звучать трагічно, основна тема саундтреку — це зцілення. Моя улюблена тема — Shinshu Field. Це одна з перших локацій, куди ми будемо неодноразово повертатись, і вона задає настрій усій грі: це атмосферна і сповнена впевненості мелодія, яка переносить у світ пригод. Ну й, звісно, нагадує теми із The Legend of Zelda.
Переходячи до геймплея, я недарма згадав у попередньому абзаці Зельду. В інтернеті обидві гри часто порівнюють. Пройшовши Ōkami, можу сказати, що вони дійсно схожі, але більше через жанрову приналежність, ніж через сліпе копіювання. Тим паче Хідеакі Камія, як відомо, є справжнім шанувальником Zelda, і це безперечно вплинуло на його ідеї щодо дизайну світу гри.
Основна механіка Ōkami — Божествений Пензель, який дозволяє маніпулювати реальністю: вирішувати пазли, боротися з ворогами та навіть змінювати оточення для продовження платформінгу. У грі буде 13 Пензлів, і кожен матиме кілька варіацій, які треба відшукати.
Ігровий цикл виглядає так: бої з ворогами, пробіг по данжах та розв'язання пазлів за допомогою Пензля.
Гра абсолютно лінійна, тому ми рухаємося світом суворо за основним сюжетом. Після очищення певної частини світу, стають доступними побічні завдання (веселі міні-ігри або додаткові пазли). У нагороду за виконання таких місій ми отримуємо Віру в нас як у бога Аматерасу, завдяки чому можна прокачувати смужки здоров’я, чорнила, збільшувати гаманець чи додавати собі запасне життя.
Для просування сюжетом зазвичай треба проходити данжі, битися з босами, отримувати ключові предмети та очищати зони.
Більшість данжів досить різноманітні. Вони побудовані на платформінгу і пазлах із використанням нового Пензля (який ми отримуємо перед чи під час проходження данжа). Але цікавість локацій і задач напряму залежить від механік Пензля. Деякі мають схожу дію, тільки з іншим стихійним елементом, що різко знижує інтерес у таких зонах.
Схожа проблема виникає й у боях. Ближче до середини гри з'являються Пензлі, які мало використовуються у битвах, тому гра просто закидає вас старими ворогами або рескінами, тільки з більшою кількістю здоров'я.
І ось на такий випадок нам навіть завезли різну зброю: Рефлектори, Буси та Мечі. Кожен тип має 4 унікальні екземпляри, які випадають з босів, чи купуються. Їх можно ще прокачати на 1 рівень, але насправді нова зброя завжди буде сильніше за стару, тому прокачка це скоріше додаткова допомога.
Зброя не відчувається по різному, і все зводиться до простого заклікування суперників. За задумом всі бої повинні потребувати якийсь ефект Пензля, але на практиці гра стимулює тебе скажено рашити битви, щоб отримати найвищий рейтинг за швидкість. Це трошки руйнує всю механіку у боях, тому я втомився від енкаунтерів ще в першій третині гри, плюс битви з монстрами приносять лише золото, яке можно швидше заробити за експлорінг мапи.
Десь з середини я чекав тільки битв з босами, а інші файти трохи дратували.
В цілому геймплей у грі нормальний, але якийсь архаїчний і сируватий, наче в теорії він повинен працювати гарно, але реалізовували люди без практичного досвіду роботи у такому жанрі.
І нарешті поговоримо про сюжет.
У першій заставці нам розповідають легенду про вовка і воїна які колись здолали давнього демона Орочі, але у сучасності хтось навмисно його розбудив і випустив зло по всій Японії. Посилюючись зло прагне закрити людей від сонця, бо тільки в повній темряві воно набуває справжньої сили, тому богиня сонця Аматерасу вирішує допомогти людям, а загалом і зміцнити віру у богів.
Оце дуже скорочений синопсис перших 40 хвилин гри і основного контексту. Є дуже велика ймовірність, що ви не зможете витримати перші 40 хвилин постійних субтитрів які треба прочитати, я сам не витримав перший раз. Тому це ще один контраверсійний пункт - якщо ви не готові читати, БАГАТО читати(бо у грі немає озвучки), то ваш досвід з Ōkami може швидко закінчитись. Я награв приблизно 38 годин, з них читання займає напевно половину і там прям треба вчитуватися що розповідають, бо більшість пазлів немає прямих підказок, а якщо ви десь проклацали репліку з натяком що треба робити, то ризикуєте зловити затуп на наступні півтори години. У мене таких було аж 2.
Це сильно знижує темп, і особливо відчутні проблеми з прогресом історії десь в середині. Умовно гра поділена на кілька арок, зі своїми регіонами, босами і подіями. І ось арка в середині це як на мене звичайнісінький філер з точки зору сюжета. Так ми знаходимо нові Пензлі, предмети, зброю, але жоден персонаж із середини гри не задіяний у фіналі, тому у мене склалось враження, що середня арка була створена просто для фарма Віри перед фіналом. І ось якщо з геймплейної точки зору мені окей, то з точки зору сюжета, а я нагадую, що Ōkami дуже сюжетно орієнтовна гра, це виглядає якось слабко.
Кілька слів про персонажів. Окрім Окамі в нас є другий головний герой, це Ісун, майстер Божествених Пензлів. Його історію розкажуть аж в самому кінці і це найкраща арка у всій грі, як на мене.
Другорядних же персонажів у нас буде дуже багато, майже всі вони рухають сюжет, тому у фіналі я дійсно відчув, що в моїх руках доля цього маленького світу. Взагалі фінал вийшов дуже душевним і гарним, тому не дивлячись на дуже повільний старт, сирувату середину - я радий що пройшов Окамі.
У цьому огляді я намагався детально написати всі за і проти, бо в українському сегменті про гру мало інфи, плюс я вважаю що гра трішки переоцінена ніж є насправді.
З іншого боку, якщо вас не лякає велика кількість читання, місцями нудні бої та розтягнуті завдання, то ви зможете поринути у вельми красивий і таємничий світ навіявний міфами і легендами Японії.
Я дуже обережно порекомендую гру, бо не дивлячись на мінуси у неї доволі приємна атмосфера, як зараз модно казати - cozy гра і іноді це саме те чого шукаєш у перервах між екшен іграми.
