Neon White

Gotta go fast. This includes skipping all of the writing.

Ще таких дві-три гри, і можна полюбити аніме… Персональний марафон інді шедеврів йде повним ходом. Neon White висів в списку бажаного досить тривалий час. Я взагалі не розумів, шо воно таке, хоч опис і кадри ґеймплею демонстрували той вид динаміки, який мені завжди подобався – швидкої, з вимогою до реакції і запуску стану потоку. «Виключно схвальні» відгуки натякали, що треба брати. Як і видавець, що знаний випуском крутезних інді ігор. Все ж, чомусь вагався (можливо, через візуальний стиль?). Поки гра не прилетіла як раптовий і приємний подарунок. Суть ігроладу – це швидко, граційно й динамічно пересуватися рівнем, перемикаючись між різною зброєю, що розкидана у вигляді карток, знищуючи та використовуючи ворогів й особливості оточення для карколомних маневрів. Все настільки приємно, флюїдно і драйвово, немов ти літаєш у якомусь затишному сні під запальний електронний саундтрек розкішної якості. Щоб нам не набридало, гра постійно підкидає нові види зброї, які радикально змінюють спосіб пересування і динаміку, та й самі рівні постійно пропонують щось нове: ворогів, об’єкти оточення і таке інше. Сам візуал рівнів, до слова, викликав в мене захват і дитяче відчуття з відеоігор. Це важко описати коротко, не влазячи у формат великого есе. Відчуття реальних локацій + тих же локацій зі снів + рівень, що, наче, і обмежений формально, але відчувається нескінченним або таким, що тоне в нескінченності… Коротше, от скріншот нижче, де локація та фоновий саундтрек викликали глибоке відчуття затишку. https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3751039562 Але це лише частина задоволення. Бо потім, несподівано, нам відкривається і крутезно зроблений світ – місцевий Рай із його харизматичними мешканцями, кожний з яких має, що нам розповісти про себе, героя і оточення. Звісно, якщо ми прийдемо не з порожніми руками… Світ гри, котрий, по суті, поданий статичними картинками, відчувається настільки ж живим, як якісні open-world пригоди. Це дуже класно балансує динаміку гри: після проведених двадцяти-тридцяти хвилин на місії, яка постійно бомбардує нашу реакцію, ми повертаємося в хаб, чілимо, спілкуємося з персонажами і починаємо жити у цьому вельми глибокому світі із алюзією на світові релігії. І в загальному, стиль Neon White дуже соковитий, яскравий та фактурний. Забіги – не порожня активність, а підв’язані під класний сюжет із комедією, драмою, твістами і оцим от всім. Всі персонажі дуже харизматичні, в найкращих традиціях аніме (принаймні, з того, що я про це знаю). Цікаві діалоги, якісне озвучування і історія, що стоїть за кожним – тож мені, природньо, хотілося проходити рівні на «платину», щоб по поверненню в хаб обдарувати всіх цих прекрасних створінь дарунками та почути нові історії, або відкрити нові додаткові рівні для проходження (читай – прокачати стосунки з ними). Сюжет та історія мені сподобалися. Однозначно рекомендую дану гру різним типам гравців. Виклик буде в будь-якому разі, але можна проходити на достатній мінімум, без «платини» на кожному з рівнів. Або ж шукати більш оптимальні шляхи та секунди, щоб отримувати всі медалі «Асів». Чи «Червоні медалі», але то вже, майже, спідранерська історія. Чи займатися полюванням на сховані подарунки, щоб поглибити стосунки з персонажами та дізнатися їх історії. Коротше, тут є чим зайнятися, але спільний знаменник в цьому – задоволення та якість. Дуже вдячний за подарунок, прекрасна гра.

Had a complete blast playing this recently. One of those "why did I wait this long?" type feelings. It's a game that is just a hundred little short platform speedruns that is a wonderful combination of fun and challenging. The challenge level gets pretty high especially if you aren't much of a platformer but it's entirely fair. I may never be good enough to beat the final hell rushes (optional stuff that unlocks at the end) but that's not only okay it's a good thing. As for the writing and characters...gonna say two things. 1) If that's your main focus in a game, I don't think you'll like this much. 2) All dialogue is skippable and you just have to press spacebar a few times when the character(s) you can't stand are on screen to get back to the game. It might be intentional that some of them are insufferable because it's supposed to be sinners in hell after all but yikes. My other nitpick is that some of the gift locations were way too hidden. Figuring out how to get to stuff was fun. Figuring out where you're supposed to go was not. I would have loved to see an option to ping them after you ace a level or something. But those minor quibbles aside the gameplay is really good, fun, and challenging. If you're like me and have been sleeping on this you should fix that!

Я никогда не прощу эту идиотскую игру про котика за то что забрала у этого шедевра инди игру года

Крутой альбом Machin girl А там еще и игра в комплекте!

Not bad for a ded guy huh?

я НЕНАВИЖУ шутаны, но эта игра покорила мое сердце. начиная от визуала и заканчивая музыкой, игра стоит вашего внимания [u]однозначно[/u]