[h1]Крутий симулятор побічних активностей[/h1]
https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3774470242
Від TOEM я спочатку взагалі нічого не очікував. А потім зловив себе на думці, що вже кілька годин поспіль бігаю з фотоапаратом, виконую чужі доручення і взагалі не можу відірватися. І найдивніше, що саме це і стало головною перевагою гри. Як так вийшло? Сьогодні спробую пояснити.
Бажаю приємного читання. 😊
[h3]✅ Пройдено на Деці[/h3]
Завдяки заголовку у вас, швидше за все, вже з’явилися неприємні думки щодо гри. Але інакше я б ніяк не зміг описати її ємко і без обману. Так, тут дійсно весь час бігаєш туди-сюди, періодично відвідуючи нові локації. Але хочу заспокоїти – це зроблено не нудно і дуже захоплююче.
Починається все досить буденно, і загалом весь сюжет я зможу розповісти кількома словами. Наша бабця хоче, щоб ми знайшли й сфотографували якийсь «Ефект ТОЕМ», після чого вибуцує онуку в подорож. Все. Ну а далі ви знаєте – найцікавіше відбувається під час самої мандрівки.
У грі всього кілька локацій, але кожна з них виконана якісно і викликає відчуття правдоподібності такого місця. Гра знайомить тебе з ними, їхніми нюансами та персонажами саме через побічні завдання. Ось кілька прикладів:
[b]● У портовій локації буде аж 3 квести, переплетені між собою, наче сир-косичка. Спочатку потрібно буде допомогти одному персонажу знайти натхнення для пісні. Потім другому з текстом вже для своєї пісні. А між тим ти наяруєш кола по площі й не розумієш, як допомогти рибалці.
Їх не вдасться виконати по порядку, а доведеться послідовно бігати від одного до іншого, просуваючи 3 квести одночасно.
● У галасливому мегаполісі буде купа сміття, графіті, клаксонів автомобілів і людей, які вічно бігають у своїх справах. Тут і художниці попросять допомогти з її новою арт-інсталяцією. І полагодити перевернуту машину екс-кінозірки. Навіть у показі мод можна буде взяти участь.
● У зимовій локації мама- й тато-повітряні кульки (не питайте) попросять тебе знайти їхнього сина, якого здуло сильним арктичним циклоном. І все це сталося під час святкування його дня народження.
Якщо ж зайти до них додому, можна буде побачити двох котиків, які відпочивають, ніби нічого не сталося.[/b]
На відміну від високобюджетних відкритих світів, тут вони невеликі, але насичені подіями. Секретики механічно набагато простіші, але за рівнем залученості взагалі не поступаються. Квести значно більш поверхневі, але працюють, чомусь, відчутно краще.
І так, насправді, можна повністю описати гру. Вона бере вже звичні нам ігрові умовності, які з імовірністю 95% викликають нудьгу й бажання відкрити вікно. Але бере за основу лише саму концепцію, цікаво показуючи її через монохромно-ізометричний симулятор фотографа-початківця.
А щодо фотографування – реалізовано несподівано круто. Я якраз людина, яка не захоплюється подібним. Тобто наклацати 100-200 скріншотів з гри люблю, але не є прихильником камер, лінз, об’єктивів, коректної обробки кольорів та іншого. І на власному прикладі можу сказати, що гра, практично не докладаючи зусиль, на перший погляд, викликає у тебе бажання бігати й знімати практично кожний куточок.
Ось потрапляєш у мегаполіс і думаєш: “Ну що нового я можу тут побачити? Суцільний шум, трафік, вихлопи та головний біль”. А хвилин через 10-20 уже оббігаєш кожний доступний тротуарчик у пошуках цікавинок.
[i]Опа, графіті з сиром, котом або очима-емодзі. Клац. Опа, котик застряг на лінії електропроводів. Треба фоткнуть. Опа, у місцевій кав’ярні бігає 2 сім’ї щурів. Сфотографував, повідомлю в санітарну службу.[/i] 🫡
https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3774470809
Мені нізащо не вдасться вас зацікавити подібними розповідями й дати відчути, наскільки це копання в локальних проблемах затягує. Тому закликаю вас спробувати гру самостійно.
І кілька слів про візуальний стиль. TOEM виглядає як справжній любовний лист до епохи Game Boy. Я ніколи не грав у перші Pokémon чи Zelda, але навіть без цього відчувається, що розробники з величезною любов’ю підійшли до обраної естетики.
Компактні монохромні пейзажі з безліччю деталей, мінімалістичні персонажі та проста анімація створюють дивовижно затишну атмосферу. Цікаво, що вже через півгодини ти не помічаєш, що гра взагалі-то чорно-біла, і перестаєш сприймати відсутність кольору як обмеження.
Навпаки, це стає однією з головних причин, чому гру так приємно досліджувати. Мозок швидко доповнює відсутні кольори, а увага переключається на деталі оточення та кумедні анімації.
Для гри про фотографування це звучить майже як парадокс, але працює чудово.
[h3]Висновки[/h3]
TOEM: A Photo Adventure з’явилася нізвідки й на 7 годин повністю вирвала мене з реальності. Я практично нічого не знав про гру і максимум очікував невеликий інді-проєкт про фотографування. А отримав одну з найзатишніших ігор, у які доводилося грати останнім часом.
Вона не намагається здивувати масштабом чи складністю. Натомість постійно підкидає маленькі історії, кумедних персонажів і ситуації, через які хочеться дослідити локації повністю.
Якщо вам коли-небудь хотілося просто ненадовго вимкнути голову й вирушити в подорож без поспіху, TOEM справляється з цим завданням практично ідеально.
Вона наочно показує, що іноді для гарного настрою достатньо невеликої карти, фотоапарата та бажання змусити гравця зупинитися, озирнутися навколо й посміхнутися.
Окрему дяку хочу сказати [b][url=https://steamcommunity.com/id/drewpiq/]Drewpiq[/url][/b] за такий чудовий подарунок. Це була справді класна пригода, яка досить швидко змогла мене зачарувати. Настільки, що заспокоївся я лише після здобуття всіх досягнень.
Дякую і вам за увагу, дорогі читачі! Та до зустрічі в наступній рецензії. 🫶
https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3774471337
[h1]9/10[/h1]
