Я довго обирав між цією грою та її більш відомим конкурентом – Beat Saber. Контент аналіз відео з порівняннями та огляд особливостей ігрового процесу привів мене сюди – у Synth Riders, бо, як мені здалося, вона дає цікавіший досвід із більш різноманітними рухами, аніж просто ритмічні удари руками в кількох напрямках. А ще на неї значно приємніша знижка, яка трапляється регулярніше.
Ігролад поєднує суміш гри на реакцію із танцем. Архітектура кожного треку направляє і задає ритм: колихатися тілом ліворуч-праворуч, присідати, плавно (або не дуже) рухати руками у різних напрямках як окремо, так і склавши їх разом. Що особливо прикольно, що якісно складена карта для треку, немов, розповідає вам якусь історію, примушує до певних рухів, які влучно передають стан куплету, приспіву чи фрагменту в цілому. Приклад: в одному із стандартних електро свінґ треків з гри, коли починається куплет «Walking down the street…», нас примушують зігнутись і робити змієподібні руки руками, що прикольно імітує легковажний променад. Або в кастомному треку «Smells like teen spirit» трапляються рухи, які максимально нагадують рухи помпонами від чірлідерок, очевидно, відсилаючи до кліпу. Принаймні, мені здалося, що автор карти зробив це свідомо.
Неможливо не пританцьовувати в процесі, якщо трек до вподоби. Кожне потрапляння в біт віддає легкою вібрацією контролера, яка співпадає із ритмом треку. Розчинитися в музиці із приємним synth wave антуражем взагалі не питання. В самій грі можна налаштувати чимало змінних: складність (простіші будуть нагадувати танець у задоволення, складніші – виклик для реакції), характер треку (просто прямо чи необхідністю частіше крутити тілом), розмір бітів (більші – легше натрапити рукою), обмежена/необмежена кількість помилок і тому подібне. Зокрема, можна наблизити ігровий процес за схожістю до Beat Saber, якщо поставити динамічний режим, в якому враховуються не лише потрапляння в біт, а сила удару по ньому – тож треба робити рвучкі рухи, що вимагає більше енергії.
Мене здивувала гігантська стеля прогресії. Залетіти в гру з перших хвилин, поставивши складність «Hard» чи вище, от взагалі не вийде (принаймні, коли я так спробував одразу, мене ця складність обламала і швидко натякнула на місце в «Normal» чи нижче). На базових рівнях складності проблем не виникатиме. Вони нагадують легке пританцьовування, а не дикий рейв зі 180 BPM. Такий розклад – прекрасний, тому що в разі, якщо гра вас затягне, тут постійно є куди розвиватися і мірятися різними органами із іншими гравцями у списках лідерів. Краще почати з «Easy» чи «Normal», потрохи втягнутися і тоді пробувати сили на вищих рівнях. Тоді одного чергового дня, запустивши «Hard» чи «Expert», ти, раптом, починаєш потрапляти у всі біти, що приносить чимало задоволення.
До речі, про це. Гра справді може розглядатися як фітнес-тренування. Пульс на невисоких рівнях складності вже може бути понад 100 ударів, а на вищих доходити і до 160+, тому за пів години активної гри можна спалювати чимало калорій. Що дає нюанс: грати без вентилятора поблизу, ймовірно, дуже сумнівне задоволення, тому що пітнітиме ще й як, особливо – обличчя під гарнітурою.
Ну і ще однин приємний бонус – наявність ком’юніті й сайту, де можна скачати кастомні треки із рівнями. Їх там тисячі, але чесно кажучи, там є далеко не вся музика, яку я очікував, навіть серед загальновизнаних хітів. Також, якість самих рівнів може бути різною, оскільки кожна карта створюється вручну під музику і залежить від бачення й вміння автора. Часто вони містять лише одну найвищу складність для sweat lord’ів і try harder’ів. Тим не менш, є вибір, є рейтинг і позначки із підтримуваною складністю, тому щось та й виберете для себе. Щодо стандартних треків без DLC, то тут присутні близько 80 пісень у кількох жанрах, здебільшого – електронна музика із різними сабжанрами. Приємні треки, не можу сказати нічого поганого.
Synth Wave – класна VR забавка, якщо любите музику, ритм ігри, хочете мати атракціон для веселого проведення часу з друзями чи примусити себе рухатися трішки частіше, ніж зазвичай.
