Goodnight Universe

Such a great game overall and i highly recomend to anyone that is bored and has some time on their hands to sit and beat this all in one go.

this is definietly the reason why i own a computer. holy cow i loved this so much please keep releasing i cant wait for more

I cried

Goodnight Universe Це дуже дивна гра. Настільки дивна, що десь посеред проходження я вже перестав ставити собі питання "що, чорт забирай, тут відбувається?" і просто прийняв правила цього світу. Шестимісячне немовля з психічними здібностями, дивна сімейна драма, таємнича корпорація, синій козел, думки людей, які можна буквально підслуховувати, і моменти, які виглядають так, ніби ти дивишся дуже незвичайний інді-фільм. Історія спочатку здається абсолютно безумною, але саме це й змушує продовжувати. Ти ніколи до кінця не розумієш, куди вона тебе приведе, але при цьому все настільки органічно вписується в атмосферу, що поступово перестаєш дивуватися навіть найбільш абсурдним речам. Найбільше мені сподобалися персонажі. Не якась глобальна загадка, не корпорація і навіть не надприродні здібності, а саме люди навколо Айзека. Їхні розмови, реакції, маленькі конфлікти, жарти, незручні моменти й те, як вони поводяться одне з одним. Вони відчуваються живими. У якийсь момент я взагалі перестав сприймати це як гру. Було відчуття, ніби я просто підглядаю за чиїмось дуже дивним сімейним життям. Причому за життям, де головний герой ще навіть говорити не вміє, але вже має достатньо психічних сил, щоб добряче зіпсувати комусь вечір. І це, мабуть, одна з найкращих речей у Goodnight Universe. Гра постійно балансує між смішним і серйозним. Щойно ти звикаєш до якоїсь абсолютно абсурдної ситуації, вона може раптом повернутися зовсім іншим боком. І завдяки цьому світ не здається просто набором дивних сцен - він відчувається цілісним. Ще мені дуже сподобалася її кінематографічність. Goodnight Universe часто відчувається не як звичайна point-and-click гра, а як фільм, у якому тобі дозволили час від часу простягнути руку й посунути декорації. Камера, постановка сцен, музика, озвучка і переходи між епізодами дуже добре працюють разом. І це особливо цікаво, якщо згадати, що гру робила команда, яка створила Before Your Eyes. Тут знову використовується камера і відстеження очей, але замість того, щоб змушувати тебе кліпати, гра дозволяє буквально дивитися на світ очима Айзека й використовувати погляд та міміку як частину взаємодії. Мені подобається, що команда не просто зробила «ще одну Before Your Eyes». Вони взяли знайому ідею взаємодії через камеру і перетворили її на щось зовсім інше. А ще тут є вибори. Не ті вибори, де гра через п'ять хвилин показує тобі напис «ВАШЕ РІШЕННЯ ЗМІНИЛО ВСЕСВІТ», а набагато дрібніші. Ти можеш по-різному реагувати на людей, вибирати думки Айзека, змінювати деякі репліки й деталі сцен. Це не величезне дерево альтернативних сюжетів, але мені саме така система сподобалась. Її достатньо, щоб відчути, що ти справді трохи впливаєш на те, яким буде Айзек і його взаємодія з іншими, але недостатньо, щоб після кожного вибору хотілося відкривати таблицю в Excel і рахувати, який діалог приведе до якої кінцівки. І я дуже люблю, коли розробники залишають у таких іграх маленькі дурниці для тих, хто вирішить покопатися. Наприклад, є ачівка, пов'язана з автомобілем і козою. Якщо дозволити машині розбитися кілька разів, можна побачити додаткову сцену, яку я сам знайшов лише під час перепроходження. І от такі моменти я обожнюю. Ти вже пройшов гру, думаєш, що все побачив, а потім раптом знаходиш маленький шматочок контенту, захований десь збоку. Але найбільше мене все-таки добив фінал. Спочатку я сидів і думав, що все закінчиться дуже сумно. Після всього, що зробив прибулець, я вже майже змирився з думкою, що він просто помре там, у печері, самотній і покинутий. А потім... Родина. І це був той момент, коли я вже не грав. Я просто дивився на екран. Фінал відчувався настільки кінематографічно, що на кілька хвилин я взагалі забув, що це відеогра. Не було відчуття "ось тут розробники хочуть змусити мене заплакати". Просто сцена розгорнулася переді мною, і я зрозумів, що ця дивна історія про психічне немовля, корпорацію, козу і абсолютно божевільні події врешті-решт виявилася історією про сім'ю. І, чорт забирай, це спрацювало. Goodnight Universe це коротка історія. Але саме з тих коротких історій, які після завершення не хочеться одразу забути й перейти до наступної гри. Вона залишає після себе дивне відчуття, ніби ти на кілька годин побував у чужому житті. Дивному Смішному Іноді дуже милому Іноді болючому Але живому.

Yes, it was a very emotional game.

Sad but somehow happy game

I didn't cry. No, this game didn't make me cry. I wept. I wept for such an innocent, beautiful story. I can't say that about a lot of things in my life. Very rarely do I shed tears, very rarely do I enjoy such a deeply connecting story to the point that it evokes such... Joy! Don't take my word for it, hell, if you don't wanna don't even get the game. Just... Go watch the story. Decide for yourself. It truly is worth the tears.