Kami: Parade of Senses

[h1] Новела, яка не хоче бути новелою [/h1] Якщо ви хочете просто почитати новелу чи потицяти вибори, то це може бути мінусом для вас, але якщо ви готові трошки вийти за рамки новели й отримати новий досвід, то ця гра точно вам сподобається. У грі присутні не лише звичайні новельні механіки, як-от вибори й пошук предметів на екрані, а ще й механіка контролю стресу, економіка й менеджмент ресурсів, репутація і квестова система, але про все по-порядку. [h2] Сюжет і світ [/h2] Зрештою, новели оцінюють за сюжетом, тож почнемо з нього. Ця версія є значним розширенням джемової гри, і дасть вам відповіді на багато запитань, хоча деякі ви отримаєте не в першому проходженні, до деяких доведеться догадуватися, а деякі все ж залишаться на трактовку спостерігача. Але світ Камі — не просто історія головного героя. Світ живе власним життям. Кожна локація має своїх персонажів з унікальними історіями, ваші вибори впливають на них, але навіть якщо ви ігноруєте їх, то світ не завмирає, персонажі продовжують робити свої справи, іноді навіть перешкоджають вам. [h2] Додаткові квести [/h2] Не знаю, добре це чи ні, але додаткові квести мені було навіть цікавіше виконувати, ніж розкривати основний сюжет. Більшість персонажів мають свої особисті квести або є частиною чужого квесту, де й розкриваються. Тут немає нудних квест рівня: "Збери 5 пляшок", "вбий сім вовків". Майже кожне завдання можна виконати щонайменше двома способами. Одні змінюють події інших квестів або загального сюжету, інші можуть змінити стан кімнати. Деякі просто дадуть вам гарну репутацію чи ресурси, що теж непогано. [h2] Повільний початок — поспішний кінець [/h2] З мінусів для себе можу зазначити дизбаланс темпу історії. Початок розвивається аж занадто повільно, останні кімнати навпаки спішать. Найсоковитіше — всередині, як з точки зору основного сюжету, так і додаткових завдань. [h2] Гра, яка не пробачає помилок [/h2] Механіка стресу — це ще одна річ, яка може відлякати, або ж більше зацікавити вас. Вона регулюється вживанням цигарок, алкоголю і взаємодією з провідницею. Насправді контролювати її не складно, особливо, якщо ви виконуєте додаткові квести, але про це треба пам'ятати. Іноді ви банально можете забути про стрес і піти в кімнату, і це може вам не сподобатися. На щастя, помилки в цій грі — це не завжди погано, просто інакше. Так, можливо, ви не хотіли вбивати цю милу дівчинку в кімнаті, але навіть так гра для вас не закінчується, просто вона стає інакшою. Лише одна кімната в грі не дає вам права на помилку — приймальня, особисто я перепроходив її шість разів, бо вічно щось забував. Можна сказати, що ця кімната відсіювальна — або ви пройдете її і гра вас затягне, або ж ви закинете її назавжди тут. [h2] Економіка і репутація [/h2] Певним чином цю гру можна назвати RPGVN. Звісно, простору для відіграшу ролі тут немає, все ж ви сформований персонаж зі своєю історією і характером, але це не означає, що всю гру ви просто читатимете текст. Економіка і менеджмент ресурсів у грі зроблені чудово. Кожен персонаж має свої (часто унікальні) пропозиції, також кожен персонаж має власне ставлення до вас (репутацію), яку можна як покращити, так і погіршити через певні вибори в сюжеті, ну й не забуваємо про додаткові завдання. [h2] Графіка [/h2] Не омину словом і художню частину цього проекту. Вона чудова. В грі безліч персонажів і (майже) кожен з них унікальний не лише історією, а й зовнішнім виглядом. Кожна кімната, кожен персонаж — це артбомба. Пам'ятаєте я говорив, що цей світ живий. Він живий не лише в своїх діях, персонажі завжди роблять щось на фоні. Ці невеличкі фонові анімції водночас дають відчуття живості світу і відчуття камерності (наче я споглядаю театральну постанову, де мій погляд прикутий до головного актора, але другорядні не завмирають, вони теж рухаються) [h2] Музика [/h2] Музика тут чудова, ще й написана українськими виконавцями. Ба більше, один із них грає в одному з моїх улюблених українських гуртів Violet Raymoor, так що за це однозачно жирний плюс.

Це вартувало всіх грошив і очікувань. Цікавий сюжет, живий світ і безліч загадок. Я в захваті. Не дай боже таку роботку, канєшно.-

[h2]Очі дивляться з пітьми і не заплющаться вони[/h2] Дуже радісно бачити те, як гра, демоверсія якої ще дуже давно мені неймовірно сподобалася, після довгого очікування нарешті вийшла з демо, вдосконалившись і ставши тільки цікавіше. Kami не тільки виправдала сподівання, а й значно перевершила їх. Останні [i](час витрачений на проходження)[/i] гра не давала нудьгувати ні секунди, повністю захопивши мою увагу з дня її виходу і не відпускаючи, доки не буде пройдено і побачено майже абсолютно все у грі. Все, від захопливого основного сюжету, ретельно продуманих сайдквестів, звукового супроводження і до мініігор, мені припало до душі настільки, що й не описати словами. Сподобалася відсилка на іншу гру розробників "Ноти моєї тиші", яка також була мною пройдена. За українські меми окремий плюсик, дуже добре вписалися в гру і додали свого шарму. З нетерпінням буду чекати на новий контент у грі, бо дуже цікаво, що саме підготує для нас граф Фурфур наступного разу. А також неодмінно буду стежити за новими проєктами від команди. Обов'язково підтримайте творчість українських розробників, якщо є бажання і можливість ♡

~ A Thrilling and Intriguing Game with a Unique and Unsettling Premise ~ My first thought was that this game reminded me a bit of American McGee’s Alice. There are frequent Alice in Wonderland themes throughout, and even the way you progress through the game and have to solve each room is reminiscent of Alice making her way through wonderland. Except you’re making your way through what appears to be a Freudian nightmare. Overtly at least, Freudian psychology makes up the framework for the premise of the story, but under the surface, there’s a case to be made that this game is more thematically Jungian. For instance, a bunch of characters (basically everyone not dressed in a straight-jacket or working at a desk) seem to represent a Jungian archetype. Shadow, Mother, Anima, Trickster, etc. This game is psychology heavy. And if you don’t know who Carl Jung is, or you’re unfamiliar with Freud’s Id/Ego/Superego model, half the game will go over your head. That’s not to say you won’t still have fun. Your decisions might just be less informed. The game begins with you receiving an invitation from your brother (or sister, depending on the difficulty level) to come to this institute and volunteer for a mysterious psychological experiment that basically takes place entirely in your mind and/or the minds of all the other participants. The story is intentionally a little bit hard to follow, and you’re left to collect fragments of information through journal entries, reports, and interacting with dubious characters. As you progress through the experiment and learn more about what’s happening, you will have to choose a side and determine the fate of the kami project—and everyone participating in it. I think it would take multiple playthroughs to piece together what’s really going on. There are multiple ways to solve pretty much everything in this game, and some of those solutions will burn bridges with people or prevent you from returning to certain areas forever, meaning you won’t be able to complete some of the secondary quest lines—where you’d presumably learn more about the Kami cult and the weird experiment you’re in. This made me regret some of my earlier choices and made me genuinely anxious about some of the decisions in the later game. Are you going to strangle this kind old man in a wheelchair with your bare hands? He might be trying to do something evil, maybe … He might not be real at all … Or maybe he’s good and the other guy has it all wrong … It would be easier if you were certain. But that’s a luxury you may not get. I did complete the game with what … might be the good ending? It was the more dramatic ending of the two I got anyway. It took me about 6 hours of blundering through. Then I went back to one of my earlier saves at about two thirds of the way to the end and did a bunch of the side quests (that I was still able to do) and learned some more about the Order of the Kami to get a different ending. This took me about another 2 hours. I think there are a couple more ways it can end though, looking at the unlockable achievements. I’d say to 100% complete this game you’d be looking at 12-14 hours, and definitely multiple playthroughs. I can’t speak to the Ukrainian, but the English version is very sharp. I played Kostrum’s previous game Notes of my Silence over the winter and—not that there was anything wrong with the writing in that game—but I felt some maturing had taken place. I sensed a lot of restraint in the text. Very clear. Not cluttered up with redundant descriptions or tiresome exposition—which in a game like this could have easily been the case. There are a few Ukrainian words that appear to have been deliberately left untranslated, such as the use of Pan/Pani (Mr. / Mrs.) which reinforces the cultural flavour of the original text. The characters’ personalities all came out strong. Everyone seemed consistent, and unique—despite almost everyone wearing the same thing and having names like S-476. They do have real names, but you can only view them in the dossier after you’ve completed the game, if you’ve interacted with the character enough. Everyone in this game is interesting. I think each person you run into has their own quest, or is part of someone else’s quest. The overall mood of this game is tense, oppressive, and uneasy, and nowhere is that more evident than in the character’s faces. Everyone looks worried, distressed, hopeless … Either that or they’re a certified weirdo (i.e. they have a book for a head. Or no head at all.) There’s a fair amount of symbolism in this game. And it still has me wondering, days later. Why is that guy’s name Aristotle? What is the significance of the default name for your guide being Dantalian? (See the lesser Key of Solomon.) The lingering questions are what makes it fun. Aside from that, I really liked going in the library. The music is really pretty there and it’s peaceful in a way that reminds me of a Resident Evil save room. The library isn’t a room like that, and some weird stuff does happen in there, but it’s very pleasant. Also, diagnosing mental patients in the medic bay was an amusing task that made me feel very intelligent and important—though I’m not sure what became of those poor souls afterwards … And of course, having played the Kostrum Team’s previous game, I cheered out loud when I gave the piano player the sheet music and he started playing Notes of my Silence. Nice touch. Overall, I’d give this a 9.5/10. Kami: Parade of Senses is a thrilling and intriguing game with a unique and unsettling premise that stays with you long after you’ve closed your laptop.

Що як я вам скажу, що штрихувати персонажів це одночасно і satisfaction і pain? Але мені подобається як то все вийшло

Очікував на більш кріповий контент, але мені сподобалося. Рекомендую всім.

In short, pretty interesting game, there clearly are various paths you can take for certain quests (range is not that large though, with most rooms having binary or 3-way decisions, with 2 or 3 lacking any). Game does not have many endings, sitting at a as of now 4 or 5 that I could see (there may be secret ones I don't know of, but with the lack of new game+ as of now I find that it may be something for the future). TLDR 6.5/10. Now the longer version. [spoiler]No clue why the hell they left an incredibly obvious hint to a big twist in the store page, maybe this is hindsight but having one of the last cutscenes in the screenshot roulette sounds like taking a shot at your own foot. [/spoiler] Game also has quite a few bugs, I don't know if it was a lack of intense QA or just the play testers not being great, I found a crash, found a softlock (fixed in literally the first patch), found various grammar errors (English version) and straight up exploits (you could get infinite cigarettes due to a minigame having no play cap, now patched) so wait up till a discount comes along and hope most of these get patched? Anyway I hoped the ways the game would change would be more major, there is a sense of "Pay for ♥♥♥♥♥♥♥ around" with how some choices go, but none of them ever were permanent permanent in the sense of majorly differing in the end of the game, most of them were just locked quest-lines with the endings only being affected by a general morality meter and a final binary decision. Also, the stress meter is more of a pain in the ass that you can ignore than a feature, moving rooms, even to safe ones increases it, progressing increases it, ♥♥♥♥♥♥♥ interacting in the general vicinity of a quest-line makes me go from 0 sanity to 80 in 3 and a half steps. And I am pretty sure I can count the amount of times I found dialogue being unlocked by high stress with my fingers, and then being forced to do them because I see them so rarely that my stress is at an almost permanent 100 and you can't stop mid conversation to chug a Jägermeister so its almost always forced. There is no incentive to keep my stress down unless I know for sure the next dialogue I go through has an option I want to avoid, so 95% of my use of consumables was to progress questlines by giving it away more than it was to actually manage stress like they were likely meant to. There should be more incentives to keeping stress down than simply the tiny chance that a random dialogue will have an option you don't like that will be forced onto you. Overall if you enjoy reading and doing small social based puzzles this game will be fun for you, but I feel it somewhat failed to achieve the promised "feeling the consequences of your actions down the road". It needs more polish in its game mechanics with more impactful choices I feel. Hence 6.5/10

Постояв перед інститутом і пішов собі додому. Вважаю цей фінал каноном.

Мабуть рекомендую дану гру в першу чергу всім любителям квестових адвенчур, бо геймплейно вона здатна доволі добре затягнути на добрий десяток годин. Візуал, звук, атмосфера на доволі високому рівні. А ось щодо історії, то особисто мені вона під кінець трохи зашвидко закінчилася. Не вистачило якогось катарсису чи відчуття, що ось-ось починається розв'язка, яка не тільки дасть відповіді на основні питання, а ще й повністю задовілнить в емоційному плані. Аби в кінці не було відчуття, що щось не так, або не дожали, а навпаки - сидів би в кірслі чи лежав би на ліжку та думав "який же кайф було дізнатися, чим усе закінчиться, і що означали всі події у грі". Ну і наостанок, в деяких моментах прям напрошується озвучка. Повністю розумію, чому її немає, але з нею історія сприйматиметься тільки краще. Але це за умови, якщо озвучка буде якісно зроблена. Я мабуть все таки прихильник того, щоб хоч якось на звук сприймати слова персонажів. Для мене вони так завжди сприймаються краще або навіть живіше, ніж навпаки. В даній грі ще й купа колоритних персонажів, для яких кожний актор озвучки міг би викластися на повну. Наскільки я зрозумів, у грі є "нова гра+", але вона ще в розробці. Буду надіятися, що розробники дороблять все, що хотіли, бо зараз картина відчувається трохи неповною чи недосказаною.

Мені цікаво. Хочу побачити ще кінцівки. Я у процесі. Сподіваюся, додумкаюся. До речі, рада була дарувати голос для Ді)