У Bad Company 2 є дуже характерне відчуття гри свого часу: вона постійно намагається зробити війну видовищною, гучною і трохи абсурдною, але при цьому залишає достатньо простору для того, щоб просто насолоджуватися стріляниною та руйнуванням навколишнього середовища.
Найбільше мені тут сподобалося саме те, як відчувається зброя і саме поле бою. Постріли мають вагу, вибухи добре передають масштаб того, що відбувається навколо, а руйнування будівель робить перестрілки значно цікавішими, ніж звичайна стрілянина по декораціях. Коли противник ховається за стіною, яку через кілька секунд можна просто рознести гранатометом, саме поле бою перестає бути статичним фоном і стає частиною механіки.
Це одна з тих систем, яка добре працює навіть без особливого пояснення. Ти бачиш укриття, розумієш, що за ним сидить противник, і замість того, щоб обходити його, можеш просто знищити саме укриття. Через це перестрілки часто розвиваються досить динамічно: позиції змінюються, будинки поступово перетворюються на руїни, а те, що ще хвилину тому здавалося безпечним місцем, раптом перестає ним бути.
Зброї теж достатньо, щоб стрілянина не перетворювалася на постійне використання одного автомата. Можна підбирати зброю з убитих ворогів, користуватися гранатами, вибухівкою, технікою та різними видами озброєння. При цьому гра досить щедро розставляє все це по рівнях, тому експериментувати не складно.
Окремо мені сподобалися транспортні засоби. Техніка тут не просто декоративна: танки, квадроцикли, човни та інші машини суттєво змінюють спосіб проходження окремих ділянок. Особливо добре працюють моменти, коли після тривалої пішої перестрілки тобі нарешті дають важку техніку і дозволяють буквально проїхатися через позиції противника.
Але якщо говорити саме про кампанію, то тут у мене залишилося відчуття, що гра трохи не дотягує до потенціалу власних механік.
Сюжет побудований навколо загону Bad Company, який опиняється втягнутим у досить масштабний конфлікт, пов'язаний із російською загрозою та загадковою зброєю. Персонажі постійно жартують, сперечаються між собою, а сама історія намагається балансувати між військовим бойовиком і комедією про чотирьох не надто дисциплінованих солдатів. Іноді це працює дуже добре, але іноді гумор здається занадто навмисним.
Сам загін, щоправда, має певний шарм. Хаг, Світвотер, Сардж і Марлоу досить швидко запам'ятовуються, а їхні постійні перепалки додають кампанії характеру. Проте сама історія для мене не стала чимось, заради чого хотілося проходити гру далі. Вона радше добре пов'язує між собою різні місії та дає привід рухатися вперед.
І саме різноманітність місій для мене стала одним із слабших місць. Є чудові моменти з технікою, масштабними перестрілками та руйнуваннями, але між ними трапляються досить стандартні епізоди, де потрібно просто пройти через чергову територію й перестріляти ворогів. Коли основна механіка гри настільки добре працює, хочеться, щоб рівні використовували її можливості ще сміливіше.
Ще одна річ, яка зараз особливо помітна, — штучний інтелект. Вороги можуть створювати досить переконливу щільність вогню, але як окремі бійці вони часто поводяться досить передбачувано. Ти можеш бачити, як противники займають позиції, висуваються або намагаються тебе обійти, але це не той випадок, коли поведінка AI постійно змушує тебе дивуватися.
Водночас гра компенсує це дизайном рівнів. Вона не завжди потребує складного AI, тому що сама система руйнування, кількість ворогів і різноманітність озброєння створюють достатньо ситуацій, у яких потрібно реагувати на те, що відбувається.
І тут варто сказати про звук. Він дуже добре доповнює стрілянину: вибухи, кулемети, постріли важкої техніки й руйнування будівель створюють досить переконливу звукову картину. Разом із візуальними ефектами це робить бойові сцени найбільш пам'ятною частиною гри.
А от графіка, хоча свого часу й була дуже приємною, сьогодні вже помітно відчуває свій вік. При цьому цікаво, що художній дизайн і руйнування допомагають грі виглядати краще, ніж можна було б очікувати від настільки старого проєкту. Особливо добре працюють великі відкриті локації, де одночасно видно техніку, будівлі, вибухи та велику кількість об'єктів, які можна знищити.
У підсумку Bad Company 2 для мене — це насамперед дуже хороший військовий шутер із чудовою системою руйнування, навколо якої побудована далеко не ідеальна, але досить приємна кампанія.
Її цікаво проходити, приємно стріляти, весело використовувати техніку, а моменти, коли ці системи працюють одночасно, досі можуть дати хороший досвід. Але сюжет, AI та структура місій уже не справляють такого враження, а деякі елементи, які свого часу могли здаватися революційними, сьогодні сприймаються набагато спокійніше.
Bad Company 2 залишила в мене відчуття хорошої гри, яка мала кілька справді сильних ідей, але не кожна її частина витримала час однаково добре. Найбільше запам'ятовується не конкретна сюжетна сцена, а момент, коли ти стоїш перед будинком, за яким засіли вороги, піднімаєш гранатомет — і розумієш, що тобі взагалі не обов'язково шукати двері.
