SOMA

Well when my friend gifted me this game to try, i was really sceptical didnt like the start, didnt like the "machine-monsters" etc. O boy am i glad i gave it a try and kept playing! Even at my bad prediciton of this game! Story was all worth it, i love this genre, loved it all that was created to this masterpiece! I got a few hours where i was so in to it, it felt like i was reading a book and was there experiencing it first hand! 10/10 Gameplay was a solid 7/10 pretty simple and useful. Graphics i will judge it for the release date not 2026 when i played it! Even 11 years later it looks darn good! 10/10 So at the moment the game is on sale -80% i think it is worth even the full price! So this is a steal deal! Highly recommended! Cheers!

10/10 Still one of the best stories I've ever experienced in a game

10/10 Зашёл за хоррор выживанием с тентаклями, вышел с экзистенциальным кризисом

Gameplay was unengaging and I felt like I was wandering around aimlessly.

Меня всегда беспокоил философский вопрос, поднимаемый в повествовании Франца Кафки «Превращение»: что происходит с человеком, когда из привычной среды обитания он попадает в тотально абсурдную ситуацию, повлиять на которую не может? Всё, что ему остается — это пытаться адаптироваться к ней через свою привычную парадигму мышления. Вся моя жизнь в целом — это сплошное кафкианство. И именно поэтому игра SOMA срезонировала во мне настолько сильно и больно, что её ежегодное прохождение стало практически традицией, похожей на плановый курс психотерапии. Ведь её главный герой, Саймон, очнувшийся в кошмаре подводного комплекса PATHOS-II, оказывается в положении того самого Грегора Замзы. Я думаю, все уже давно поняли главные вопросы игры о природе человеческого сознания и индивидуальности. Но пытались ли вы взглянуть на неё чуть по-другому? Что если SOMA — это не просто сай-фай хоррор, а огромное высказывание о поиске счастья и надежде даже на самом дне экзистенциального абсурда? Именно надежда становится здесь главным адаптационным механизмом. Человек не способен выжить в хаосе без точки опоры, и его мозг начинает цепляться за иллюзию контроля. Всю игру Кэтрин внушает нам идею простой дихотомии — «орлянки». И мы наивно полагаем, что монетка обязательно выпадет в нашу пользу. Мы — то есть Саймон — верим: раз нас выбрала абсурдная воля в качестве главного персонажа этой истории, то нас наверняка ждет триумф в конце путешествия. Ведь иначе зачем нам вообще делать ставки в этой жестокой игре? Надежда — это жестокий и одновременно милосердный инструмент нашего сознания. Она делает нас людьми и служит самым убедительным оправданием нашего существования. В отличие от безысходного мира Кафки, где герой сдается перед абсурдом, SOMA при всей своей мрачности остаётся глубоко человечной и приземлённой историей.

Genuinely will make you ponder your humanity. One of the best stories in any game and if you like any movies or games about the meaning of life or what it means to be a human, PLAY THIS GAME. Even if you don't play horror games often you will love it. This is one of those games that you will keep thinking about after finishing it.

Great story

Very good horror game, very nostallgic

Я в шоці. Серйозно. Навіть не знаю, з чого почати. Це одна з тих ігор, після проходження яких ти ще кілька годин просто сидиш і думаєш: "Що я щойно пережив?" Я не розумію, чому відклав SOMA на стільки років і ще більше не розумію, чому досі немає другої частини або хоча б ще однієї гри в цьому всесвіті. Frictional Games продовжують випускати Amnesia, і це добре, але після SOMA хочеться саме продовження цієї історії. Почну з атмосфери. Вона тут просто неймовірна. Це один із найкращих survival horror, у які я грав. Звуки металу, скрегіт, темні коридори, постійне відчуття невідомості... Гра настільки круто створює напругу, що іноді реально починає швидше битися серце. Особливо коли тебе переслідують монстри. У такі моменти забуваєш, що сидиш за комп'ютером, настільки сильно занурюєшся в те, що відбувається. Але якщо атмосфера — це вже 10/10, то сюжет... це взагалі інший рівень. SOMA — це не просто хорор. Це одна з найкраще написаних історій у відеоіграх. Гра постійно ставить перед тобою складні моральні питання: що таке людина? Що таке свідомість? Чи є копія тобою? Чи варто продовжувати життя, якщо це життя перетворилося на нескінченні страждання? І найголовніше — хто має право вирішувати це? Деякі сюжетні вибори буквально змушували мене сидіти кілька хвилин і думати, що робити. Це не той випадок, коли ти натискаєш кнопку без роздумів. Тут кожне рішення морально тисне на тебе, і після деяких моментів ти просто сидиш із думкою: "Бляха... а чи правильно я зараз вчинив?" Сам сюжет не просто цікавий — він ще й дуже сумний. Це історія про втрату, самотність, страх, людяність і надію. Після фіналу ще довго прокручуєш усе в голові. Такі історії трапляються дуже рідко. Геймплей теж не розчарував. Для survival horror тривалість приблизно 8–10 годин — саме те. Гра не встигає набриднути, постійно відкриває нові локації, знайомить із новими противниками та ситуаціями. Загадки теж приємно здивували. Вони не надто прості, але й не настільки складні, щоб доводилося кожні п'ять хвилин відкривати YouTube. Декілька разів реально довелося добре подумати. Окремо хочу відзначити дизайн локацій. Підводна станція виглядає просто фантастично. Кожна нова зона має власну атмосферу, власну історію та власний стиль. Видно, що розробники вкладали душу буквально в кожен куточок цього світу. Єдине, до чого реально можу докопатися, — технічна частина. Гра досі працює лише у 60 FPS. Камон... вона вийшла ще у 2015 році, і за стільки років так і не з'явилася можливість нормально розблокувати частоту кадрів. На моєму 2К-моніторі з 240 Гц це дуже помітно. Хотілося б хоча б офіційну підтримку високої герцовки. Але знаєте що? Мені стало абсолютно байдуже вже через пів години проходження. Бо плюсів у цієї гри настільки багато, що цей мінус просто губиться на їхньому фоні. SOMA — це не просто хорор. Це одна з тих ігор, які доводять, що відеоігри можуть бути справжнім мистецтвом. Вона не лякає дешевими скримерами, а б'є по голові атмосферою, філософією та історією, яку ще довго неможливо забути. Дуже шкодую, що не пройшов її кілька років тому. Але навіть сьогодні вона відчувається сучасною, унікальною і абсолютно неповторною. Якщо ви ще не грали — навіть не думайте. Просто проходьте. Особливо якщо любите ігри, які змушують не тільки боятися, а й думати. 10/10. Абсолютний шедевр. P.S. Frictional Games, якщо ви це колись прочитаєте — будь ласка, зробіть SOMA 2 або хоча б ще одну гру в цьому всесвіті. Після такого фіналу дуже хочеться знову зануритися в цей світ.

What you are looking at is a vision executed completely. The gameplay, visuals, sound design, story, themes and acting all coalesce into something that is truly special. I haven't personally been quite so immersed in a game before, it really resonated with me. Some of the boss gimmicks can be a little frustrating when you don't know what to do, so if you don't like a little trial and error it could turn you off. There are guides to explain how they work and it isn't going to ruin the experience imo. The monsters are more for the narrative than anything.