A Plague Tale: Requiem

Пояснити, чому A Plague Tale: Requiem настільки сильно б'є по емоціях, дуже непросто. Це не просто гра про середньовічну Францію, чуму чи нескінченні орди щурів. Це історія про те, як любов може поступово перетворитися на одержимість, а надія — на найнебезпечнішу ілюзію. Вона не намагається бути веселою, не женеться за видовищністю заради видовищності й не боїться робити гравцеві боляче. Саме тому після фінальних титрів виникає не бажання одразу запустити нову гру, а мовчки сидіти кілька хвилин і осмислювати пережите. У сучасній індустрії дедалі рідше зустрічаються проєкти, які настільки впевнено ставлять історію вище за все інше. Requiem не просто продовжує Innocence — вона вирощує її, робить масштабнішою, дорослішою і значно трагічнішою. Це не історія про перемогу добра над злом. Це реквієм за дитинством, вірою і мріями. Атмосфера. Атмосфера — головна зброя гри. Світ тут одночасно неймовірно красивий і моторошний. Сонячні лавандові поля Провансу, золоті виноградники, квітучі острови, лазурне море, античні руїни й затишні села існують поруч із горами людських тіл, потоками крові, вогнем, руїнами та нескінченними ріками щурів. Саме цей контраст працює геніально. Коли після темної фортеці ти виходиш на галявину, де чути спів птахів і шум моря, здається, ніби зло залишилося позаду. Але гра постійно нагадує: світ не стане кращим тільки тому, що сьогодні світить сонце. Щури перестали бути просто монстрами. У першій частині вони були загрозою. У Requiem вони стають стихійним лихом. Вони нагадують живий океан, який поглинає все навколо. Коли чорна маса рухається вузькими вулицями, руйнує будинки й накриває цілі міста, виникає відчуття абсолютної безпорадності. Звуковий дизайн лише підсилює це відчуття. Скрип дерева. Вітер. Кроки по каменю. Далеке дзеленчання дзвонів. І раптом — той самий моторошний шурхіт тисяч маленьких лапок. Цей звук неможливо переплутати ні з чим. Візуальний стиль Asobo Studio створили одну з найкрасивіших середньовічних ігор останніх років. Кожна локація має власний характер. Похмурі міста. Палаючі села. Величезні кар'єри. Катакомби. Замки. Портові квартали. Острів Ла-Куна, який спочатку виглядає майже райським, поступово перетворюється на місце релігійного безумства. Особливо вражає освітлення. Вогонь тут буквально означає життя. Світло факела — єдина межа між людиною і смертю. Сюжет Історія починається майже спокійно. Здається, що після подій першої гри Амісія та Гуго нарешті отримали шанс на нормальне життя. Але це лише коротка пауза. Далі сюжет дедалі більше нагадує падіння у прірву. Найбільша перевага сценарію полягає в тому, що він не ділить персонажів на абсолютно добрих і абсолютно поганих. Кожен має власні мотиви. Кожен намагається врятувати щось дороге. І саме тому трагедія виглядає настільки переконливо. Фінал — один із найсміливіших у сучасних іграх. Він руйнує очікування гравця і підкреслює головну думку всієї історії: іноді любов означає не втримати, а відпустити. Бойова система Бойова система стала набагато глибшою. Праща досі залишається головною зброєю Амісії. Але тепер з'являються: арбалет; ножі; алхімічні суміші; смола; вогонь; можливість комбінувати предмети. Особливо цікаво, що гра майже ніколи не нав'язує єдиний спосіб проходження. Можна: крастися; відволікати; використовувати щурів; спалювати проходи; воювати відкрито. І кожен варіант працює по-своєму. Амісія Саме вона є серцем усієї гри. У першій частині вона дорослішала. У Requiem вона буквально розсипається на очах. Її постійна боротьба за брата поступово переходить межу здорового глузду. Гнів. Втома. Відчай. Почуття провини. Вона переживає весь спектр людських емоцій. Це одна з найкраще написаних героїнь сучасних сюжетних ігор. Багато гравців також відзначають саме її розвиток як найсильніший елемент дилогії. Гуго Гуго вже не просто маленька дитина. Він починає усвідомлювати власну силу. І саме це робить його ще трагічнішим. Його доброта поступово бореться з темрявою Макули. Він не хоче бути чудовиськом. Але світ постійно змушує його ним ставати. Лукас Лукас — совість цієї історії. Він постійно шукає логічні рішення. Навіть коли всі навколо втрачають надію, саме він не дозволяє Амісії остаточно втратити себе. Його вірність родині де Рунів викликає величезну повагу, і багато фанатів називають Лукаса одним із найкращих другорядних персонажів серії. Софія Софія приносить у похмуру історію ковток свободи. Вона смілива. Дотепна. Незалежна. Її корабель символізує життя без кайданів. Але за зовнішньою легкістю приховується людина, яка також пережила чимало втрат. Вона стає для Амісії не просто союзницею, а другом, який нагадує: світ більший за нескінченну боротьбу. Арно Спочатку Арно здається типовим ворогом. Грубий. Жорстокий. Безжальний. Але поступово відкривається зовсім інша людина. Його історія — це історія батька, який уже втратив найдорожче. Саме тому він так добре розуміє Амісію. Його шлях спокути написаний дуже переконливо й часто згадується фанатами як один із найкращих сюжетних поворотів гри. Жозеф Жозеф з'являється ненадовго, але добре показує інший бік Ордену. Його зв'язок із Воденом допомагає зрозуміти, що навіть серед тих, хто служить Ордену, є люди з різними поглядами та мотивами. Він додає історії відчуття, що за лаштунками головних подій існує ціла мережа тих, хто десятиліттями намагається зрозуміти природу Макули. Воден Воден викликає суперечливі почуття. Спочатку здається холодним ученим. Наче він бачить у Гуго лише експеримент. Але згодом стає зрозуміло, що він боїться не хлопчика, а сили Ма кули. Його методи жорсткі. Та вони продиктовані страхом перед катастрофою. Беатріс Матір Амісії та Гуго стала ще трагічнішою. Вона любить дітей. Але її віра в Орден часто заважає їй зрозуміти власного сина. У певний момент вона більше довіряє знанням алхіміків, ніж серцю. Її сюжетна лінія є однією з найболючіших у всій історії. Граф Віктор Віктор — не класичний лиходій. Він одержимий власною вірою. Його бажання врятувати світ поступово перетворюється на фанатизм. Саме такі персонажі лякають найбільше. Вони щиро переконані, що чинять правильно. Графиня Емілі Дружина Віктора спочатку виглядає доброю, витонченою й благородною правителькою, але поступово її релігійний фанатизм виходить на перший план. Вона сприймає Гуго як "дитя вогню" і готова пожертвувати всім заради власної віри. Її трансформація показує, як небезпечними можуть бути сліпі переконання, коли вони стають важливішими за людське життя. A Plague Tale: Requiem — це не просто продовження успішної гри. Це зрілий, емоційно виснажливий твір, який поєднує кінематографічну постановку, сильний сценарій, чудову акторську гру, напружений стелс і вражаючу атмосферу. Він не боїться показувати красу поруч із жахом, а надію — поруч із відчаєм. Саме завдяки цьому історія Амісії та Гуго запам'ятовується надовго й залишає після себе відчуття, ніби ти пережив не просто пригоду, а справжню людську драму. Оцінка: 10/10. Це одна з тих ігор, які не просто проходиш — їх проживаєш.

«Очень тяжелая история...» Вторая часть представляет из себя полное продолжение первой части, где улучшена геймплейная часть, новое оружие, добавленные в некоторых главах новые механики ведения боя, ну и про графику не забыли. У меня ПК во второй части сильно потел. Безусловно, сильная история с очень тяжелыми и прописанными персонажами, где ты к середине понимаешь, как тяжело ГГ, а к концу, что это просто обидно и невыносимо. Ощущения очень приятные и одновременно грустные, но разработчики огромные молодцы. У нас тут и бои один за другим, потом головоломка, далее проба новых механик. Схожесть, конечно, с серией игр «Tomb Raider» сразу чувствовалась, но на простом, коридорном уровне. Из минусов выделить могу только несколько моментов: • Проблемы с сохранениями, где-то они срабатывают как надо, а где-то тебе нужно пройти определенный момент, очень большой разбег между сохранениями. • Очень бесячее - ходьба/бег Я тут не совсем понял создателей, но они в 80% случаях просто урезали вам бег до ходьбы, где нужно исследовать локацию или же, когда даже по сюжету вроде вам нужно бежать, а персонажи идут пешком. Итог: прекрасная игра, в которую нужно погружаться полностью, чувствовать персонажей и проходить с удовольствием. Оценка: 9/10 P.S. В отзывах видел, что некоторые писали про затянутость, не соглашусь, так как игры после первых частей обрастают объемом. И здесь количество = качество. Я доволен P.S. 2 Две части работают как один полноценный проект. Хорошо, что не пошли дальше с 3-й такой же частью (но титры были интересные) P.S. 3 Извините, но еще один момент - крысы. Честно, в какой-то момент почувствовал, что слишком их много в кадре, в первой части такого не ощущал. Всё. Больше не будет P.S.

Simplesmente fenomenal, toda vez que parecia ser o final, uma grande plot... E devo dizer, meus amigos, que final de tirar o fôlego. Super recomendo esse jogo incrível e fenomenal.

A good game. But sometimes, bigger is not better. The visuals are stunning, atmosphere, setting and soundtrack are great as well. The gameplay has been developed from the first one, but I felt that the changes made it less fun. It's not bad though. The characters are well written and the voice acting was good. Unfortunately, the story is a little bit less good than the first game. 7/10

Меня зовут Тимофей. Я летсплейщик из Сызрани. Мне нравится эта игра!

Это было увлекательно, красиво, грустно и местами слишком душно. 1. Увлекательно - бодрый темп повествования не даёт заскучать, подгоняя по сюжету и вплетая геймплейное взаимодействие. Экшен сделан на славу - побег от крыс и людей такой, что Индиана Джонс, Бонд и прочие могут только позавидовать. 2. Красиво - Я в восторге от всех тех пейзажей, которые постарались сделать разрабы, поэтому в каждой локации старался максимально разглядеть всё, что можно. Наверное, в этой игре я сделал такое количество скринов, какое не делал ни в одной другой игре. Лица персонажей по большей части обделены мимикой, но в остальном выглядят хорошо. 3. Грустно - угасание и смерть с начала игры и до предпоследней главы. Ну и смерть в конце очень эмоционально разбивает. Но приблизительно такого финала и ждёшь, и даже находишь его закономерным и логичным, потому что мы тут не в диснеевском мультфильме (и даже не в мультфильма Бёртона - там добрые концовки). 4. Душно - стелс в игре работает так же, как кубик в днд: иногда враги откровенно слепы, а иногда палят за три километра - всё это на нормальном уровне сложности. На десятый раз прохождения одной и той же локации по стелсу начинает надоедать. Бои реализованы так же, как в первой части, но очень надоели бои на маленьких аренах, где на тебя отправляются все виды противников (например, где Арно сидит на виселице и где Арно дерётся с графом). По большей части игра перевешивает плюсами и о ней остались только приятные впечатления.

基本上还不错，但是bug太多，尤其转向的时候老是卡顿，容易搞得人很烦

中世纪版美国末日 至今还记得XGP首发？时候玩的带来的画面震撼 对当时的我来说绝对的划时代 从没见过这样的游戏画面 太精致了 喜欢这个系列的点就是流畅的线性体验 绝佳的场景氛围 以及女主ASMR般在耳边的轻声细语 在紧张的时候人就是会极轻的发音 甚至小于呼吸声 但很多游戏在潜行的时候 说话语气和音量变化不大 就很影响代入感

Um excelente jogo! Não sou dos stealth mas esse jogo é tão bom que ate pra quem não curte esse estilo de gameplay, vai gostar. Havia zerado o 1 e deu pra ver uma evolução gritante nos gráficos, arte e musica sensacional com uma historia muito envolvente e cativante, respeito demais o final escolhido e a coragem que tiveram. O jogo começa meio devagar, mas ao ir pra ilha e começar a subir a montanha, fica tão envolvente que você nem sente jogar, muito boa a construção de narrativa e o fluxo da historia, enfim, recomendo!

I wish for the plot to be more enriched in background characters history and to be more known about macula, but overall it was very positive experience. The game is a decent sequel, not better than a first part in terms of a plot but has some advantages in gameplay and also graphics are much better looking. For the achievement part I wish for the skills to be possible to acquire them in one run and knives to be found in the same chapters as chests.